Content
Законопроєкт потребує конкретики. Коментар до законопроєкту «Про державну політику перехідного періоду» голови Луганського обласного правозахисного центру «Альтернатива» Валерія Новикова.
Боротьба з безкарністю – одне з ключових питань правосуддя перехідного періоду.
У пункті 1 статті 17 законопроєкту мова йде про те, що особи, які вчинили злочини, що підпадають під юрисдикцію Міжнародного кримінального суду (МКС), не підлягають звільненню від кримінальної відповідальності або помилуванню, а також до таких осіб не може бути застосована амністія.
Справа в тому, що на практиці буде непросто довести, що той чи інший злочин підпадає під юрисдикцію МКС. Отже, це положення буде актуальним лише для невеликої кількості злочинів, розслідування яких дозволить чітко встановити, що вони дійсно підпадають під юрисдикцію МКС.
Правильніше та справедливіше було б спочатку прийняти у другому читанні вже давно обговорюваний законопроєкт «Про військових злочинців», який гармонізує Кримінальний кодекс з міжнародним законодавством. І вже потім в цьому законопроєкті зазначити перелік конкретних статей Кримінального кодексу України, по яких не може бути застосована амністія, помилування та звільнення від відповідальності.
І хоча у статті 23-й законопроєкту мова йде про загальні засади відповідальності за правопорушення, вчинені під час тимчасової окупації, такі важливі питання мають бути визначені дуже конкретно. У цій же 23-й статті є посилання на законопроєкт, який може/має бути розроблений та мати розширений перелік випадків, коли особи не можуть бути звільнені від кримінальної відповідальності, помилувані або амністовані. Тобто без розробки та прийняття додаткового законопроєкту питання притягнення до відповідальності та звільнення від неї не є остаточно врегульоване.
Було б доречніше мати весь пакет відповідних законопроєктів для розгляду Верховної Радою України (ВРУ). Це дозволить уникнути ситуації, коли законопроєкт, якому бракує конкретики, буде прийнято, а підготовлений в майбутньому, який матиме значні деталі та викликатиме серйозні протиріччя в суспільстві – не прийматиметься ВРУ. Така практика в Україні вже не нова, і не можна допустити гальмування процесу перехідного правосуддя через відокремлення у часі прийняття пов’язаних між собою законопроєктів.