“Всю ніч я лежала та слухала як десь може в 30 км йде війна, стріляють по нашим українцям не зрозуміло чому та за що…”

Ми поспілкувалися з громадянською активісткою зі Слов’янська, Донецької області, Капіталіною, для якої нинішній етап війни – вже другий напад Росії на Україну, та ділимося з вами її історією. 

“До цього етапу війни ми більш менш готувались (хоча б морально) на відміну від нападу Росії у 2014-му. Готувались, але все одно не могли повірити в те що щось подібне може статись в наші дні.”

Під тиском чуток про можливу “велику війну” та новий напад Росії, Капіталіна з сім’єю вирішили поїхати у відпустку в Карпати, аби трохи відпочити та відірватися від тривожних думок.

“Розпочавшись 22-го лютого, наша відпустка тривала рівно один день. 24-го о 8-й ранку мені подзвонила подруга і сказала -“Капа вставай негайно, почалася війна!!!”.

Прокинувшись Капіталіна з чоловіком відразу почали обдзвонювати родичів, аби переконатися, що з ними все в порядку, а також дізнатися від них, що відбувається.

Відразу після вони пішли до банкомата, біля якого виднілася довжелезна черга. Простоявши півтори години при -7, Капіталіна з чоловіком змогли зняти трохи грошей та вирішили прямувати до більшого міста, бо в невеликому селі, де вони зупинилися, почали закінчуватися харчі в магазинах – багато хто скуповував продукти про запас.

“Все навколо нагадувало кінець світу як у кіно”.

Капіталіна з родиною взяли квитки до Івано-Франківська, де одна дівчина яку вона бачила всього лише раз у житті сама запропонувала безплатно пожити в її квартирі.

“Вона знала що я зі Слов’янська та можу потребувати допомоги, це було дуже мило.”

Перебуваючи за сотні кілометрів від Слов’янська, Капіталіна мріяла повернутися додому, проте хвилювалася, що місто знаходиться близько від контрольованих Росією територій, а отже там небезпечно.

Через місяць життя в непевності, вона прийняла рішення їхати, поки в місті ще відносно спокійно і немає російських військ з їхнім ганебним “руським міром”.

Дістатися рідного міста було непросто, проте через 48 годин і три пересадки Капіталіна знову була вдома. Щоправда, це вже не було вповні те місто, яке вона залишала 22 лютого, Слов’янськ зустрів її сиреною, відсутністю освітлення (для світломаскування від російських обстрілів), людей та комендантською годиною. Вночі ж місто здригалося від вибухів, які й відбувалися десь далеко, проте все одно жахали.

“Всю ніч я лежала та слухала як десь може в 30 км йде війна, стріляють по нашим українцям не зрозуміло чому та за що…”

На ранок, Капіталіна зібрала побільше речей та попрямувала на вокзал, аби поїхати на захід, змушена покинути свій дім, через війну яку російські війська принесли в Україну.

“Після нашої перемоги дуже хочу повернутись додому у своє рідне місто сили Слов’янськ. В першу чергу хочу побачитись з усіма родичами яких не бачила з часів вторгнення. Поплавати в наших Слов’янських солоних озерах та погуляти нашими затишними та рідними вуличками ввечері з філіжанкою кави з улюбленої кав’ярні.”

Капіталіна відзначає, що перед лицем смертельної загрози з боку Росії, Україна стала ще сильнішою, ще згуртованішою та ще вмотивованішою на покращення життя та добробуту.

“За 8 років громадянського активізму, зізнаюся, мій запал і запал інших українців, можливо, став потроху вщухати, але після цього нападу на нашу землю та людей ми всі запалились по новому!”

Історія підготовлена за підтримки нашої партнерської організації Центр громадянського суспільства “Друкарня”.