Публікуємо частину матеріалу Європейської правди, інтерв’ю Міністра закордонних справ України Дмитра Кулеби. Головний дипломат країни говорить про Мінський і Нормандський формати та про нові виклики, що стоять перед МЗС. Повний текст інтерв’ю опублікований на сайті Європейської правди.

[…]

– Ще запитання про Росію. Чи може коронавірус зруйнувати санкції?

– Росія щиро на це сподівається.

Вони заходять здалеку і пропонують з гуманітарних міркувань відмовитися від тих санкцій, які заважають боротися з коронавірусом. Поки що про зняття санкцій, ухвалених у відповідь на російську агресію проти України, вони прямо не говорять. Але ми чудово розуміємо логіку їхніх дій.

Ми працюємо, щоб не допустити цього сценарію.

І сказати, що хтось в Європі не розуміє їхньої стратегії, у мене язик не повернеться.

“МЗС повинно мати роль у Мінському процесі”

– Хто керує українською дипломатією?

– Президент України.

– А закон “Про дипломатичну службу” вважає, що це має робити міністр закордонних справ.

– Крім закону, є Конституція України. Але ясно, що топ-менеджером української дипломатії є міністр закордонних справ.

– Ваш попередник, Вадим Пристайко, визнавав, що мав певний розподіл повноважень із головою ОПУ Андрієм Єрмаком. У вас є подібний розподіл?

– Мені ніякі розподіли у спадок не перейшли, але очевидно, що в Україні сформувалася інституційна інфраструктура для роботи з окупованими територіями. На рівні уряду це віце-прем’єр та міністр з питань реінтеграції Олексій Резніков. Андрій Єрмак як людина, яка глибоко в Мінському процесі та в Нормандському процесі, також займається цими питаннями. Але це не означає, що Міністерство закордонних справ не бере участі у цьому процесі.

Коли я сюди прийшов три тижні тому, то мені розказали колеги, що за останніх пів року залученість МЗС у Мінському процесі постійно знижувалася. Я вважаю, що МЗС має бути залученим в цей процес, має бути гравцем. Та рушійною силою з нашого боку мають бути дві інституції, які я згадав (на чолі з Резніковим та Єрмаком. – ЄП).

Що ж стосується Нормандського формату, то тут, очевидно, провідною є роль МЗС, це класичний дипломатичний формат.

– Я правильно розумію, що ви звинувачуєте Пристайка в тому, що за нього знизилася роль МЗС у Мінську?

– Боже збав! Ми з Вадимом Володимировичем занадто давно знайомі, щоб розуміти логіку дій один одного і підтримувати один одного. Ми з ним є зовнішньополітичними однодумцями. У мене навіть у думках ніколи не було його звинувачувати. Якщо ви простежите публічні заяви міністра Пристайка, ви побачите, що він дуже багато коментував і з приводу “Мінська”, і з приводу “Нормандії”.

Просто на різних етапах історії, починаючи з 2014 року, МЗС різною мірою залучалося в ці процеси. В 2014 році МЗС було скрізь, було максимально залучене. Потім адміністрація президента почала відігравати активнішу роль. Тобто це процес, а не предмет для звинувачень.

– Зараз МЗС знову буде “скрізь”?

– Ні. Я переконаний, що воно не має бути скрізь. Кожен має робити свою роботу.

– Ви кажете, що будете більше залучені у питання “Нормандії” та “Мінська”. Якщо ви побачите, що там відбувається щось, що шкодить Україні, ви готові сказати “ні”?

– Безумовно. Ви про що взагалі?

– Зараз такого не відбулося?

– Ні.

– 11 березня в Мінську було парафовано…

– Ні, це не міжнародний правовий документ, щоб його парафувати. Був підписаний протокол про результати засідання.

– Із ним все ок? Адже у додатку йдеться про формат Консультативної ради…

– Додаток ніхто не підписував.

– То він Україною не погоджений?

– Він не підписаний. Більше того, ви ж стежите за розвитком подій і бачите, що ситуація довкола Консультативної ради не розвивається.

– Це є не випадковим?

– Ну, це вам треба провести журналістське розслідування.

…Структура тристоронньої контактної групи залишилася незмінною. Там є держава, яка напала – Росія, держава, яка захищається – Україна, і ОБСЄ посередині.

Позиція МЗС дуже чітка: і міністерство, і я особисто як міністр виступаємо проти будь-якого переформатування ТКГ.

Що стосується Консультативної ради, то коли я став міністром, це питання вже опрацьовувалося, і я постав перед фактом того, що такий процес уже існує. Але, як я вже сказав, наразі ситуація довкола Консультативної ради не розвивається.

– Якими є для нас “червоні лінії” у питанні Донбасу?

– У нас є тільки одна “червона лінія” – це державний кордон України.

– Якось мало. Якщо буде державний кордон і всередині федералізована держава – це окей?

– Я вас благаю! Ні. Для мене, як для міністра закордонних справ і як для громадянина України, є абсолютно неприпустимим сценарій, коли один, два чи три регіони України матимуть більше прав впливати на внутрішньополітичні і зовнішньополітичні рішення України, ніж інші регіони.

А “червона лінія” – це державний кордон України, і РФ має вийти за цю лінію не лише формально, вивівши свої збройні підрозділи, своїх радників і своїх агентів впливу, але й вийти за неї повноцінно.

“‘Придністровізацію’ Донбасу ми не розглядаємо”

– Коли буде саміт “Нормандії”?

– Працюємо на ті дати, на які попередньо погоджувалися – з квітня. Але все залежить від стабілізації ситуації з коронавірусом або здатності придумати формат віртуального саміту. Ну і, звісно, на саміт треба виходити з конкретними результатами.

– У вас є очікування, що ми можемо на квітень вийти з якимись результатами?

– У мене немає очікувань, у мене є робота.

Ми не можемо дозволити заморозити Нормандський процес або Мінський процес. Ми маємо шукати рішення. Не буде так, як, можливо, сподівається частина українського суспільства, що все просто пройде і все буде класно. Ми маємо шукати компроміси, якщо хочемо повернути окуповані території назад. Я хочу їх повернути. І я категорично не сприймаю позицію, що “давайте відріжемо і забудемо”.

В Парижі був підписаний конкретний документ, де намічена подальша логіка подій. І ми хочемо, щоби був обмін полоненими, припинення вогню, щоби відбувалися процеси, які дозволять нам вийти на черговий саміт у Нормандському форматі.

– Росія не виконує навіть перший пункт “Мінська”, про припинення вогню, а ми говоримо про виконання 12-го пункту – про вибори. У чому необхідність?

– Безумовно, не може бути виборів без безпеки. Але якщо ми не будемо про це говорити, не будемо готуватися до моменту, що колись вони відбудуться – то просто марнуватимемо час.

Але ще раз наголошую, що виборів без безпеки не буде.

– Коли вони можуть відбутися теоретично?

– Я не перебуваю у просторі гіпотетичних рішень.

У нас гинуть солдати, у нас поранені. Це – відсутність безпеки. Буде безпека, буде припинення вогню, тоді почнемо розраховувати, коли ми всі на практиці будемо готові для проведення виборів.

– Була ідея, що Україна за рік має обрати опцію подальших дій на Донбасі.

– Президент України казав у інтерв’ю, що не може вічно чекати на конструктивну позицію Росії, і в мене немає сумнівів, що президент об’єктивно оцінює ситуацію.

Але ж наша мета – в тому, щоб різними інструментами стимулювати рух в правильному напрямі. Ніхто не буде через рік відмовлятися від окупованих територій. Це наша земля, наші люди і ми будемо за них боротися.

– Була ідея “заморозити” конфлікт. Умовно, відрізати, але не відмовитися.

– Я вас благаю! У нас же є чудовий приклад того, що відбувається, якщо затягувати це все на десятиліття – це Придністров’я.

Я переконаний, що в суспільстві знайдеться частина людей, які будуть підтримувати цей сценарій. Але особисто я виступаю проти.

– Тобто ми “придністровізацію” не розглядаємо?

– Ні.

– Тоді що ж відбудеться, коли спливе цей умовний рік?

– Ми завжди будемо шукати сценарій, шляхи, кроки для того, щоб український прапор повернувся в Сімферополь, Донецьк і Луганськ.

Джерело: “Європейська правда”