Журналісти “Радіо Свобода” поговорили з організаторами “Гогольфесту” про проекти і майданчиках фестивалю в цьому році.

Балет кранів на судноремонтному заводі, сексуальна освіта і перший концерт на великій сцені головного музичного відкриття України 2018 року, реп-виконавиці Alyona Alyona. З 26 квітня до 1 травня у Маріуполі вдруге відбудеться фестиваль сучасного мистецтва «Гогольфест».

Про фестиваль в ефірі Радіо Донбас.Реалії розповіли засновник фестивалю сучасного мистецтва «Гогольфест» Владислав Троїцький і художник, куратор спецпроекту на Азовському судноремонтному заводі в рамках «Гогольфест-2019» Вальдемар Клюзко.

– Вальдемаре, цього року фестиваль пройде у Маріуполі з 26 квітня до 1 травня, на один день довше, ніж минулого року. З чим це пов’язано?

Вальдемар Клюзко: Це свята, травневі свята і Великдень, ми як раз у ці дати робимо фестиваль.

– Директор фестивалю Максим Демський у своїх інтерв’ю казав, що концепція фестивалю у цьому році буде трохи відрізнятися від тогорічного. Чим він відрізнятиметься?

Вальдемар Клюзко: «Гогольфест» минулого року і цього року значно відрізнятиметься багато чим. Цього року у нас велика міжнародна театральна програма, сім міжнародних проектів. У нас буде спецподія, яка буде відбуватися на Азовському судноремонтному заводі. Подію ми робимо разом із заводом. Завод працює кожен день, але приймає нас. І ми покажемо грандіозне шоу, у якому будуть брати участь крани, техніка заводу та люди, які там працюють.

– Як завод стосується фестивалю сучасного мистецтва?

Вальдемар Клюзко: Насправді, це одне з великих підприємств у Маріуполі, яке працює. Це прекрасна локація на морі, там є цікаві місця, закриті для звичайних людей. На заводі відновлюють кораблі, і коли судно відновили, воно ніби народжується ще раз.

– Владиславе, які ваші враження від тогорічного фестивалю?

Владислав Троїцький: Це було чудо. Відбулася чарівна зустріч активістів міста, міської адміністрації і команди «Гогольфесту». Це була наша друга історія.

Перший проект був пілотним в Івано-Франківську. Минулого року ми зробили у Маріуполі, потім у Вінниці.

Цього року буде вже п’ять міст посіву – коли у плодючу землю України кидають насіння сучасного мистецтва і воно проростає. І ми не приїжджаємо як носії істини, ми намагаємося мобілізувати, навчити людей на місцях, які б прийняли та далі розвивали цю історію. Щоб вписати міста України у контекст загальної культурної карти України і карти світу.

Висока ймовірність, що ми цього року отримаємо статус одного з шести найкращих фестивалів Європи.

А у Маріуполі пройшло дещо дуже важливе: люди там відчули себе частиною великої України. Це місто пережило реальну окупацію, є посттравматичне відчуття. Тут був ризик, бо де мистецтво, а де проза земна. Ми їхали з побоюванням. Але люди підходили дякували, казали, що нарешті відчули себе частиною великої України і світу.

– Чому вирішили провести вдруге фестиваль у Маріуполі?

Владислав Троїцький: Ми приходимо тільки туди, куди нас кличуть. У Києві ми були 10 років, нас ніхто не звав, ми самі робили цей фестиваль, але це завжди була зона подвигу. У нас ніколи не було нормального фінансування, підтвердженого майданчика. Цей фестиваль фінансував особисто я, наш партнер Євген Уткін, відомий філантроп та меценат, і у кращі часи 10% фінансувало місто та Міністерство культури. У подвигу немає меж, але іноді й метал втомлюється.

– Хто цього року фінансово підтримує фестиваль?

Владислав Троїцький: Це багато інституцій. Американський фонд, Маріуполь, є фонд Маріуполя, та європейський.

– Вальдемаре, зараз ви готуєте локацію на судноремонтному заводі. Як ви комунікуєте? Чи є якісь проблеми?

Вальдемар Клюзко: Це відбувається як у кожному місті. Місто не готове до того, що культурі треба допомагати, вона не прийде і не зробить все. Ми почали раніше, щоб встигнути підготуватися.

Локація заводу дуже активно бере у цьому участь, вона зацікавлена.

– А у чому вони зацікавлені?

Вальдемар Клюзко: Вони зацікавлені, щоб у них також був культурний продукт, ми створюємо його разом з ними.

Люди працюють на звичайній роботі все життя, створюють матеріали, виготовляють, відновлюють судна, і є культура, яка приходить до них робити спільний проект – це неймовірна річ.

Я вважаю, що кожна робота є мистецькою, якщо її робити добре й якісно. Просто ми завжди забуваємо так ставитися до роботи й цінувати те, що ми вміємо.

– А що ще буде там відбуватися, окрім опери? Чи можна буде прийти на ці проекти і подивитися?

Вальдемар Клюзко: Це лише один день, 27 квітня, відкривається зі входу людини на територію і до кінця події, коли завершується опера у самому доці. Це єдиний день для глядачів, коли можна потрапити на територію заводу.

Зараз йде активний збір інформації. Цей завод є зоною митного контролю, і щоб потрапити у цю зону, потрібно підготувати всі документи. Потрібно, щоб вони були вчасно.

– Владиславе, жителів міст Донбасу складно зацікавити, вони звикли до концертів зрозумілих виконавців, наприклад, Олега Винника чи Ольги Полякової. Як жителів Маріуполя зацікавити фестивалем?

Владислав Троїцький: Ми дуже некоректно ставимося до цих людей. Ми вважаємо, що їх цікавить Оля Полякова та Олег Винник, що називають, вовчиця у капцях. Але насправді у Маріуполі та у будь-якому іншому місті дуже багато вдумливих людей. І коли з’являється живе мистецтво, для них це ковток свіжого повітря.

Минулого року ми грали наші спектаклі та оперу IYOV («Йов» – ред.), яка минулого року увійшла в десятку найкращих сучасних опер світу. Минулого року був повний зал під дві тисячі глядачів. Була пронизлива тиша. Після вистави люди підходили до нас і казали, що ми даємо їм повітря.

Цього року не сумніваюся, що на заводі теж буде таке стикання. Тим більше, ми відкриваємо поезію цього промислового простору. Ми робимо це на заводі, який працює. Ви питали у Вальдемара, в чому зацікавленість заводу. Завод хоче сказати, що він живий.

Керченська протока, Азовське море практично заблоковане, отже, навіщо потрібен судноремонтний завод? Але він живий, працює, вони зберегли свої кадри. Вони насправді дуже відкриті та стійкі люди.

– Владиславе, у чому полягає ваша участь у «Гогольфесті»?

Владислав Троїцький: Я президент «Гогольфесту», це моя ідея, моя концепція. Звичайно, я беру участь у різних зустрічах. Основні куратори – люди, які виросли в «Дах». Це частина великого дерева. Все починалося в «Дах», у маленькому просторі, де народилася «ДахаБраха», Dakh Daughters, «ЦеШо», де народився «Гогольфест». І де ведеться в основному вся організаційна робота «Гогольфесту», де існує сам театр «Дах», де народилась нова опера – це все один смисловий простір.

– Вальдемаре, чого найбільше у програмі фестивалю очікуєте? Куди порадите людям обов’язково сходити?

Вальдемар Клюзко: Всюди, де зацікавить. У нас буде програма безплатна у міському саду, буде нічна програма в яхт-клубі «Азовсталь», театральна програма у БК «Молодіжний», який трансформується у готель «Континенталь».

– Ще дуже цікава театральна програма, буде багато іноземців зі своїми виставами.

Вальдемар Клюзко: Так, вони унікальні не тільки тим, що вони приїдуть, а ще вони будуть відбуватися у тих місцях, які будуть відповідати темі перформансу. Один перформанс буде відбуватися в школі, один на вулиці.

– І не треба забувати про гранд-оперу «Nero», яку зможуть подивитися усі. Як це буде?

Вальдемар Клюзко: Оперу зможуть побачити всі, тому що буде трансляція в міському саду. Тож ті, хто не зміг придбати квиток, зможуть подивитися оперу. Буде й пряма трансляція від Open theatre онлайн.

Copyright © 2019 RFE/RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода