Які ознаки геноциду в окремих прикладах або на національному рівні присутні в Україні – про це говорили експерти платформи CivilMPlus на тематичній зустрічі в грудні 2022 р.

Глава Харківської правозахисної групи Євген Захаров зазначив, що в контексті України можна точно говорити про замах на геноцид, про прямі та публічні заклики до геноциду і про скоєння геноциду на окремих територіях, зокрема, в Маріуполі, в Бучі та інших районах Київської області. Обґрунтувати і довести злочин в цілому по країні буде складніше. Виключенням може бути, масовий вивіз Росією українських дітей-сиріт на свою територію, оскільки цей злочин стосується вже всієї країни.

Керівник Української Гельсінської спілки з прав людини Олександр Павліченко додав, що окрім вивезення дітей ознаки геноциду мають тортури та вбивства, які мали місце у лютому-березні 2022 року у Київській та Чернігівській областях. Жертвами цих подій були місцеві жителі за національним та мовним принципом.

Також хотіли б навести погляд на це питання відомого фахівця з історії Східної Європи Тімоті Снайдера, який він озвучив у своєму виступі на конференції “Міжнародне право проти геноциду” у Берліні у жовтні 2022 року. Тімоті Снайдер зазначив, що, за історичними стандартами, у діях Росії видно дуже чіткі докази геноциду. Ознаками цілеспрямованого наміру скоїти геноцид, які мали місце щодо України з боку режиму Володимира Путіна, Снайдер вважає:

• заперечення існування Української держави
• заперечення існування українського народу
• заперечення того, що українці є людьми
• заперечення актів геноциду, що сталися у минулому
• прихильність теорії заміщення рас та народів та заяви про те, що Росії хтось загрожує
• перевантаження інформаційного простору риторикою та діями, покликаними відвернути увагу громадськості від злочину геноциду.

Тема геноциду стосується навіть морального аспекту існуючої можливості запобігти непоправному, з яким неминуче конфронтує кожен представник міжнародного співтовариства – насамперед особи, відповідальні за прийняття політичних рішень. Тому питання геноциду є першорядним у контексті дискусії щодо підтримки України у відсічі військової агресії з боку Росії та про прояв солідарності з українським народом.

Снайдер говорить про ризик, що походить від безлічі доказів геноцидних намірів з боку російського агресора. На тлі вже скоєних у 2022 році воєнних злочинів в Україні у зовнішнього спостерігача може виникнути очікування, що для ухвалення рішення, чи має геноцид місце у контексті війни проти України, потрібен ще більш чіткий, ще очевидніший доказ, ніж задокументовані факти насильства в Бучі або насильницький вивіз українських дітей до РФ.

Збір доказів та супровід юридичної справи про геноцид вимагатимуть об’єднаних зусиль, як українських, так і міжнародних експертів. Українська держава і зокрема, українські неурядові організації, як Українська Гельсінська спілка з прав людини, Харківська правозахисна група, Truth Hounds та Центр громадянських свобод, які активно працюють у сфері документації воєнних злочинів та порушень міжнародних норм потребують активної підтримки з боку міжнародних інститутів, держав та структур ЄС.

Безкарність створює передумови для продовження злочинів.