Представляючи своє дослідження, Софі Ламброскіні зазначила, що воно збіглося з п’ятою річницею підписання Мінського протоколу, який став першою спробою втілення режиму припинення вогню на сході України, розпочатої задіяними сторонами під егідою міжнародної спільноти у вересні 2014 року.

Мета дослідження – визначити перспективи й проаналізувати на прикладі критично важливої ​​інфраструктури водопостачання, що проходить через лінію зіткнення на Донбасі, яким чином міжнародні та національні суб’єкти адаптуються до реалій зруйнованої війною системи водопостачання та намагаються узгодити шляхи співпраці. Урбанізовані та індустріальні райони на сході України стали полями битв, в результаті чого постраждали транспортна інфраструктура і комунальні мережі по обидві сторони від лінії зіткнення, скоротилися робочі місця, під загрозою опинилися джерела життєзабезпечення кількох мільйонів людей, в тому числі система водопостачання. Зі звітом можна ознайомитися тут (англійською мовою).

Камілла Коррадіні, “Людина в біді”, відмітила, що протягом п’яти років з початку конфлікту збільшувалося число людей, які не мають безпечного і достатнього доступу до води. У регіоні конфлікту 4,6 млн. осіб підключені до системи центрального водопостачання. Усе взаємопов’язано, в тому числі і те, що проходить через лінію фронту; якщо трубопровід, насос, станція фільтрації пошкоджені або зламані, то це відчувають всі, незалежно від того, з якого боку лінії зіткнення вони знаходяться. Обстріли часто пошкоджують водогосподарську інфраструктуру. Що конкретно це означає? Зупинки подачі води можуть тривати кілька годин, і тоді потрібно бути впевненим, що у вдома завжди є запас води, щоб прийняти душ, змити туалет або помити посуд. У багатьох випадках населені пункти залишаються без води протягом багатьох років. Це означає, що необхідно отримувати воду невідомої якості з колодязя в індустріальній зоні, повторно використовувати воду для поливу рослин або миття посуду, не мати можливості використовувати пральну машину. У такій ситуації єдина надія людей – гуманітарна допомога.

PIN – одна з декількох організацій, які працюють над забезпеченням водою жителів по обидва боки лінії зіткнення:

“Ми працюємо в обох регіонах на підконтрольній уряду території і є єдиною міжнародною НУО з зареєстрованим офісом також на території Луганської області, непідконтрольній уряду. Ми допомагаємо забезпечити доступ до води більш ніж для 10 000 осіб в Попаснянському, Ясинуватському, Бахмутському, Мар’їнськму районах на непідконтрольній уряду території, в Торецьку і Авдіївці, а також в селищах в основному вздовж лінії фронту, де потреби найбільш високі.

Однак, як ви можете собі уявити, масштаб проблеми настільки серйозний, що велика частина того, що ми робимо, це косметичні заходи. Гуманітарна допомога рятує життя, дозволяє людям справлятися, вона абсолютно необхідна. Але як би Ви себе почували, коли це вже п’ятий рік поспіль, в Європі, на порозі Європейського Союзу, коли на одну людину припадає від 7,5 до 15 літрів води в день? Коли вам потрібно пройти 500 метрів, щоб отримати воду, яку вантажівка доставляє в ваше село по ґрунтовій дорозі? Коли доводиться чекати біля вантажівки по 15 хвилин, поки інші наповнюють свої контейнери – стає холодно при мінус 25 взимку або плюс 35 в літні місяці? І Ви не знаєте, чи зможете полити свій город, а значить, забезпечити себе продуктами харчування? “

Вчителька з Верхньоторецка, Галина Павловська, розповіла, що її село раніше отримувало воду з фільтрувальної станції “Ясинувата”. Протягом 2,5 років жителі Верхньоторецька були без води. У місті немає колодязів. Вони отримували питну воду від гуманітарних організацій, якої вистачало, щоб пити, готувати, заварювати чай, але не вистачало на все інше. Жителям Верхньоторецька доводилося ходити до рідних і друзів в інші села, щоб прийняти душ, випрати одяг і набрати води додому. До сих пір періодично відчувається нестача води, пов’язана з обстрілами і проблемами з електропостачанням, та в цих випадках допомагають гуманітарні організації. Залишитися без води важко, тому що це означає відсутність опалення, не кажучи вже про складність в задоволенні щоденних потреб таких, як приготувати їжу або прийняти душ. Жителі села навчилися самостійно ремонтувати електромережі, не чекаючи професійних бригад, прибуття яких часто займає багато часу в умовах конфлікту.

Марк Баттл, ЮНІСЕФ, кластер “WASH”, підкреслив, що зв’язок між водними ресурсами та іншими найважливішими об’єктами інфраструктури величезна. В Україні дуже сувора зима, температура опускається до -30. Без опалення неможливо вижити. Більшість населених пунктів Східної України мають централізовані системи опалення. В основному вони дуже застаріли і втрачають більшу частину води через витоки. Це означає, що для підтримки системи в робочому стані необхідно постійне постачання прісною водою. Якщо подача води припиниться, система може замерзнути і перезапустити її знову буде серйозною проблемою. Подібні надзвичайні ситуації в Україні мали місце і до конфлікту. І навіть для функціонуючого уряду, що володіє значними ресурсами, треба було 8 днів, щоб відновити опалення в Алчевську після його виходу з ладу в кінці січня 2006 року. З тих пір інфраструктура Алчевська та інших прифронтових міст ще більше застаріла і потребує постійного технічного обслуговування. Перебої у водопостачанні влітку, але особливо взимку, можуть викликати нову хвилю переміщення.

Робота зі збору інформації про акторів збройного конфлікту на Донбасі тривала близько двох років. Експерти “Дому демократії” підготували об’ємний матеріал, який, тим не менш, охоплює лише частину акторів. Паралельно з’явилося декілька окремих напрацювань, підготованих іншими експертами. Цей процес відбувався під керівництвом голови громадської організації “Ідеї змін”, Олени Захарової.

“Метою роботи над “Картою акторів” є встановлення спектру інтересів та впливу, а також взаємозв’язків між окремими акторами, що діють на різних рівнях, аби в майбутньому мати можливість розробити стратегію дії громадянського суспільства в процесі мирного врегулювання конфлікту та роботи із його наслідками”, – пояснила Захарова.

“Карта акторів конфлікту” – це стислий інформаційно-аналітичний огляд позицій, інтересів та дій офіційних осіб, політичних партій, організацій та інших акторів, від яких тією чи іншою мірою залежить процес розв’язання російсько-українського збройного конфлікту на Донбасі. Запропонований огляд охоплює чотири групи акторів: українські актори, російські актори, квазі-державні формування “ДНР” та “ЛНР”, а також міжнародні актори.

Перш ніж публікація потрапить у відкритий доступ для широкої громадськості, її представили в незалежному експертному колі – із залученням істориків, політологів, правозахисників з України, Росії та країн Євросоюзу. Експерти високо оцінили проведену роботу та висловили підтримку щодо її продовження, включно і у інтерактивному онлайн форматі.

Для завершення роботи над поточним першим томом огляду автори отримали низку рекомендацій. Також було обговорено можливість використання Карти акторів конфлікту в адвокаційній роботі і для розширення впливу громадянського суспільства на політичні процеси, пов’язані із війною на Донбасі.

Рецензію матеріалу надали зовнішні експерти: Олександр Морозов, політолог і співробітник Академічного центру Бориса Нємцова з дослідження Росії при Карловому університеті (Прага, Чехія), та Вільфрід Йільге, історик, науковий співробітник Німецької ради з питань зовнішньої політики (Берлін, Німеччина).

“Безперечно, була проведена важлива роботу; я прочитав її із величезним інтересом. Дана публікація виконує амбіційне завдання: охопити усе поле акторів [залучених до або таких, що впливають на ситуацію на Донбасі], включно із тими, хто сьогодні знаходиться у позиції невеликого впливу, але інституційно має великий потенціал. До опису суб’єктності акторів хотілося б додати своєрідний playbook, тобто аналіз того, як грає та чи інша сторона, які інструменти застосовує”, – підсумував Олександр Морозов.

Вільфрід Йільге підкреслив важливе значення розділу про акторів з ОРДЛО, тобто з самопроголошених “ДНР” / “ЛНР”, бо у європейському дискурсі про них бракує достовірної та повної інформації. Окрім цього, Йільге запропонував підготувати спеціальний випуск в рамках проєкту “Карта конфлікту” на тему ролі громадянського суспільства України, починаючи з 2014 року:

“Важливо усвідомити, що було або не було зроблено. CivilM+ це громадянське суспільство. Потрібен детальний аналіз ресурсів, можливостей громадянського суспільства та нових обличь, які з’явилися у громадському та політичному секторі, включно із регіональною політикою, у 2014 році. Необхідно також проаналізувати політичні та системні фактори, що можуть обмежувати діяльність НУО та заважають зміні еліт на Донбасі. Розуміння цих процесів уможливить для CivilM+ продовження надання ефективної підтримки впливу громадянського суспільства у регіоні та підсилить вплив незалежних громадських акторів на хід непростих переговорних процесів”.

Валерій Новіков, голова Луганського правозахисного центру “Альтернатива” підкреслив, що розвивати комунікацію необхідно також із акторами, які знаходяться на тимчасово непідконтрольній території.

“Потрібно вже зараз займатися налагодженням контактів із тими акторами там, які у майбутньому можуть потенційно отримати впливовий голос, довіру та легітимність. Серед декількох мільйонів жителів непідконтрольних територій необхідно шукати людей, через яких можна отримувати об’єктивну інформацію про життя в окупації та поступово налагоджувати із ними діалог. В процесі діалогу люди отримують більше знань про постконфліктні періоди, і в певний момент вибудована мережа взаємозв’язків може відіграти позитивну роль у ході реінтеграції”.

Доцент Університету Парижу Нантер (Франція), соціологиня Юлія Шукан, запропонувала розширити перелік акторів українського парламенту. Зокрема додати інформацію щодо комітетів з питань прав людини та реінтеграції.

“Не менш важливо також знати та звертати увагу на позиції та дії депутатів-мажоритарників із Донецької та Луганської областей, так само як і представників влади на місцях, голів та авторитетних чиновників військово-цивільних адміністрацій. Вони часто є лідерами суспільної думки”, – зазначила Шукан.

Відразу декілька експертів наголосили на важливому значенні детального висвітлення російських акторів. По-перше, аби продемонструвати роль та відповідальність Російської Федерації у розпалюванні та продовженні конфлікту на Донбасі, а по-друге – аби сприяти пошуку акторів, з якими можна взаємодіяти для просування мирного порядку денного у цій країні, як по відношенню до Донбасу, так і в регіоні в цілому. По-третє, аби вийти за межі спрощеної парадигми про те, що “усе вирішує одна людина у Кремлі”.

“Звісно, позиція Путіна – визначальна у цьому питанні, і врегулювання конфлікту блокується саме у Кремлі. Однак в Росії є й незалежні медіа, і багатотисячні групи у соціальних мережах, й політологи, експерти, що мають інші погляди, та правозахисники. Є й представники офіційних структур, – так, їх одиниці, –які стоять на позиції, відмінній від кремлівської. Ми, незалежні представники громадянського суспільства, маємо добре розуміти, з ким у Росії ми можемо бути у контакті, та займатися цим доволі серйозно”, – наголосив Штефан Меллє, керівник німецької громадської організації DRA.

Показати позицію російських ЗМІ запропонував також й Олександр Морозов:

“… інституції в Росії слабкі та підпорядковані Кремлю, але в Росії роль партій відіграють медіа. Необхідно бачити у них акторів. Деякі з них працюють з кремлівських позицій у питаннях врегулювання конфлікту, але є й інші, опозиційні. Є різні погляди на Мінський процес у популярних російських медіа”.

Робота в рамках Платформи CivilM+ надає можливість залучати до аналізу експертів із різних країн і, таким чином, вивчати ситуацію із конфліктом на Донбасі з різних точок зору та по різних аспектах. Спільна робота над “Картою акторів конфлікту” також надає експертам можливість обмінюватися знаннями та вести діалог відносно можливостей врегулювання конфлікту, знаходження точок входу для впливу на його мирне урегулювання.

В рамках роботи субпроєкту “Карта акторів конфлікту” Платформа CivilM+ відкрита до співробітництва із експертами з України, Росії то Європейського Союзу. Подібне співробітництво може відбуватися у наступних форматах: написання аналітичних публікацій щодо окремих акторів; рецензування аналітичних публікацій; участь у розробці методології роботи над Картою акторів конфлікту; участь у обговореннях аналітичних документів; організація обговорень/презентацій “Карти акторів конфлікту” у своїх громадах; участь у роботі над цифровою версією Карти акторів конфлікту. Якщо вас зацікавила ідея стати експертом субпроєкту, просимо звертатися до керівниці субпроєкту, голови громадської організації “Ідеї змін”, Олени Захарової за адресою [email protected].