Перспективи врегулювання конфлікту в Україні за версіями різних експертів можуть різнитися досить сильно – від «війни до остаточної перемоги» після успішних військових операцій до миру, який буде встановлений «миротворчими» підрозділами Росії на території Донбасу. Вочевидь, що для внутрішньої політики України досить важливо уникнути політичних спекуляцій щодо різного тлумачення миротворчих процесів та їх кінцевого результату – встановлення миру. Сьогодні ми вже можемо спостерігати пілотні дискусії щодо можливості контролю за мандатом миротворчої місії ООН, запровадження покарання за колабораціонізм, підготовки спеціальних підрозділів для деокупації Донбасу та навіть Криму.

Історія пам’ятає приклад опанування модним трендом «миротворець» фірмою «Кольт», що випустила у 1873 р. перший зразок револьвера Peacemaker (Миротворець). Ця модель револьвера за свою історію у кількості 357 859 одиниць допомогла «встановити мир» на територіях індіанців та зарекомендувати себе як штатна армійська зброя. У даному випадку мова йде лише про комерційну конкуренцію, де слово «миротворець» надавало свої переваги в торгівлі зброєю. Комерційно-політичну складову «миротворців» опановували дещо пізніше творці більш потужного «миротворчого» витвору – бойового залізничного міжконтинетального ядерного ракетного комплексу LGM-118A «Peacekeeper» (1986 р.). Ще пізніше «примус до миру» став популярним меседжем НАТО у югославському конфлікті (1995-1999 рр.) та лейтмотивом Росії під час вторгнення до Південної Осетії (2008 р.). Наведені приклади комерційного та політичного використання тематики миру дуже контрастують з майже непомітною щорічною відправкою ООН близько 100 тисяч миротворців з понад 120 країн для встановлення та підтримання миру.

Що може бути важливим для України, коли мова йде про встановлення миру?

По-перше, це прийнятність лише певних шляхів його встановлення. Укладення угоди, наприклад, започаткування тимчасової адміністрації під егідою ООН, проведення виборів та референдуму, які відповідають міжнародним зобов’язанням України та не порушують прав громадян України.

По-друге, населенню потрібна правдива картина того миру, який може настати за тим чи іншим сценарієм. Ця картина має чесно зазначати, що мир може не відповідати ідилічному уявленню про безконфліктне існування. Скоріш за усе, мир буде означати лише відсутність збройного протистояння. Проте ідеологічні та політичні баталії, сплеск злочинності, спекуляція на втратах, корупція при отриманні міжнародної допомоги – усе це буде супроводжувати наше життя після завершення конфлікту. І це буде реальний стан пост-конфліктної мирної України.

По-третє, країні потрібен національний інформаційний простір, в якому однаково розуміються найбільш важливі терміни: «примирення», «амністія», «люстрація», «компенсація», «жертва конфлікту». Тому важко переоцінити роль експертного середовища та ЗМІ, які будуть привносити міжнародну термінологію у національний дискурс для подальшого законодавчого впровадження.

Без врахування цих аспектів українське суспільство може стати заручником тих спекуляцій, які досить легко народжуються у ситуації правової невизначеності та інформаційної обмеженості.

Джерело: https://helsinki.org.ua/blogs/perehidne-pravosuddya-v-ukrajini-ryzyk-spekulyatsij-na-myrnomu-majbutnomu/

Принципи перехідного правосуддя – це цінний міжнародний досвід того, як долати наслідки збройного конфлікту та встановлювати правила мирного, безпечного життя після війни. Усе розмаїття досвіду перехідного правосуддя можна поділити на чотири напрямки – сатисфакція збитків жертвам конфлікту, неупереджене судочинство щодо воєнних злочинців, правдиве відтворення фактів та подій, реформи задля мирного майбутнього.

Для України об’єктивно необхідною є розробка власної, національної моделі такого правосуддя, аби почати діалог з усіма громадянами, які постраждали внаслідок конфлікту та окупації. Сприйняття перехідного правосуддя дозволить розробити стратегію розвитку України на декілька років як гарантію досягнення стійкого миру та дотримання прав людини на окупованих територіях після їх звільнення.

Не буде помилкою сказати, що наближення закінчення війни відповідає запиту більшості населення України. Діючи у рамках перехідного правосуддя, Україна має усі шанси вийти з конфлікту у найбільш цивілізований спосіб, одночасно дотримуючись засад політики Європейського союзу та враховуючи Мінські домовленості. Без сумніву, така комбінація допоможе гармонізувати міжнародні відносини в регіоні та буде сприяти інвестиційному клімату.

Внутрішня політика України, побудована з врахуванням перехідного правосуддя, забезпечить зниження соціальної напруги через справедливе та неупереджене правосуддя із залученням європейських експертів, як це було, наприклад, у Боснії та Герцеговині. Покарання винних та гарантії захисту жертв конфлікту, поєднані із системою компенсацій, безперечно, можуть сприяти швидкому подоланню Україною наслідків конфлікту та неможливості його повторення у майбутньому. Погодьтеся, аргументів для запровадження перехідного правосуддя в Україні – більш, ніж вистачає.

Гадаю, зараз цей термін є для українського суспільства двома словами, що незрозуміло поєднуються. Про нього не знають, його не розуміють, а отже не сприймають. Мирне урегулювання із використанням дієвих інструментів, що спрацювали за кордоном – звучить ніби зрозуміліше? Що це дасть? Дасть спробу прийти до миру із збереженням людей, що страждають від війни. Збройне вторгнення при цьому дістане міжнародну і юридичну оцінку, як і роль у ньому активних учасників. Це спосіб, який варто принаймні спробувати.

На сьогодні Україна, яка переживає досить складну ситуацію у зв’язку з конфліктом на Cході України, а також з окупацією Криму, має шанс скористатися такою моделлю як перехідне правосуддя, що дасть їй можливість на подальший вихід із даної ситуації, так само й унеможливить настання інших негативних наслідків. Перехідне правосуддя – це досить цікавий підхід до вирішення соціальних конфліктів у державі, крім того, це можливість примирити людей, території, різні групи інтересів. Однак Україна знаходиться на початку цього шляху і впровадження елементів перехідного правосуддя досить важливий крок, на сьогоднішній день, та взагалі для подальшого щасливого майбутнього нашої країни.

Інтерв’ю підготувала Таїсія Килба, Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Фото Kontrakty.ua

Джерело: https://helsinki.org.ua/articles/scho-mozhe-daty-perehidne-pravosuddya-ukrajini-blits-interv-yu-z-ekspertamy-uhspl/

Українська Гельсінська спілка з прав людини, Європейське товариство міжнародного права і Українська асоціація міжнародного права провели наприкінці травня спільну міжнародну конференцію «Пост-конфліктне правосуддя в Україні».

Протягом двох днів більше п’ятдесяти авторитетних вчених і експертів дискутували про втілення стандартів міжнародного права в галузі прав людини і міжнародного гуманітарного права під час і після збройного конфлікту; використання механізмів пост-конфліктного правосуддя для «гібридних» збройних конфліктів; позитивні зобов’язання держави за міжнародним кримінальним правом; роль міжнародних судових органів; комісії зі встановлення істини; амністії; процес пост-конфліктного примирення; відшкодування шкоди жертвам збройних конфліктів тощо.

Голова Європейського комітету з питань запобігання катувань чи нелюдському поводженню Микола Гнатовський вважає, що питання пост-конфліктного правосуддя варто вирішувати вже зараз, коли бойові дії на сході України ще тривають.

«Збройний конфлікт спричиняє жертви, і винуватці цього мають понести відповідальність — це очевидно, — пояснює Микола Гнатовський, — дуже важливо також встановити правду: що саме призвело до конфлікту. Суспільство потребує примирення, яке могло би до певної міри задовольнити всіх, не беручи до уваги, звісно, російську агресію. Наразі українцям дуже корисно запозичити досвід інших країн, які в минулому мали схожі проблеми».

Поради міжнародних експертів наразі є особливо актуальними, адже Україна погодилася на юрисдикцію Міжнародного кримінального суду, який вже почав вивчення ситуації. Сотні і тисячі заяв від постраждалих приходять і до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ).
Суддя ЄСПЛ від України Ганна Юдківська розповіла, що сьогодні Європейський суд розглядає справи стосовно конфліктів, коріння яких з’явилося двадцять, сорок, а то й сімдесят років тому. Досі існують заявники, які вважають, що навіть і через таку велику кількість років справедливість не встановлена.
«Саме тому досвідчені юристи радять нам розпочинати займатися пост-конфліктним правосуддям вже зараз, — каже Ганна Юдківська, — нам вдалося запросити на цю конференцію ключових експертів із пост-конфліктного правосуддя у світі».

Серед них такі як, директор з досліджень Фонду “Wayamo Foundation & Africa Group for Justice and Accountability” Марк Керстен, професор факультета права Університета Копенгагена Ірина Марчук, доктор правознавства University College London Гаяне Нуріджанян, доктор Ludwig Maximilian University of Munich Валентина Полуніна, старший дослідник Фонду Макса Планка Міндія Вашакмадзе, радник Міжнародного центру перехідного правосуддя Ілля Нузов, доктор Aarhus University Віто Тодесчіні і багато інших.

Президент Європейського товариства міжнародного права Андре Ноллкампер нагадав про досвід колишньої Югославії, частина населення якої визнала рішення Міжнародного кримінального суду щодо злочинів, скоєних під час громадянської війни на її території, а частина – ні.«Мирне співіснування цілком залежить від консенсусу, досягнутого громадянами, — сказав Андре Ноллкампер. — це дуже важливий урок і для України».Виконавчий директор УГСПЛ Аркадій Бущенко зауважив, що сьогодні в українському суспільстві забагато безпідставного оптимізму щодо майбутнього.«Сьогодні наш лозунг „перемога“, — сказав він. — „Ми переможемо — і життя налагодиться“, вважає дехто. Але нашою головною метою є не перемога, а мир. А до перемоги можна йти різними шляхами. І мир після закінчення збройного конфлікту буде залежати від того, які шляхи до перемоги ми оберемо. Адже під час конфлікту можна зробити багато шкідливих кроків, які можуть унеможливити мирне врегулювання в Україні».Під час конференції відбулося багато лекцій, дискусій та круглих столів, на яких присутнім запропонували декілька важливих тез. Ось лише декілька з них.«Чим взагалі може бути корисним Міжнародний кримінальний суд під час збройних конфліктів? — питає Марк Керстен. — У ситуаціях типу „мир проти справедливості“ важко досягти якихось адекватних відповідей».Презентація дослідника ставить під сумнів ідею, що втручання Суду здатне: прояснити, хто саме в ході війни уособлює “добро”, а хто “зло” і чітко визначити винних у причинах та динаміці конфлікту.
Ірина Марчук нагадала, що Україна ратифікувала Римський статут Міжнародного кримінального суду лише після Революції Гідності. Раніше Конституційний Суд України стверджував, що цей документ протирічить національній Конституції. На жаль, сподівання чинного українського уряду на те, що МКС розпочне провадження проти колишніх урядовців, через яких відбулися вбивства на Майдані у 2014 році, не справдилися. У листопаді 2015 року Прокурор МКС вирішив не розпочинати розслідування цих злочинів, бо, на його думку, вони не були злочинами проти людяності, адже не мали “систематичного та широко розповсюдженого” характеру. Ірина Марчук вважає, що таким чином Прокурор проігнорував інтереси правосуддя та позбавив суддів МКС можливості вирішувати самостійно, чи досягли події на Майдані межі злочинів проти людяності.

Доктор Міжнародного права та професор Національного Університета “Одеська юридична академія”Дмитро Коваль присвятив свій виступ колективній пам’яті. Він протиставив дві концепції цього терміну. Перша, розроблена дослідниками юридичної практики, полягає в тому, що рішення судів встановлюють правду та справедливість, у той час як політична пропаганда спотворює істину. Дмитро Коваль вважає цю концепцію неадекватною, адже її неможливо спростувати у сенсі “фальсифікації” Карла Поппера: неможливо знайти раціональних аргументів проти неї. Роль рішень судів у формуванні колективної пам’яті професор Коваль вважає перебільшеною і сам такий погляд – ідеалістичним, а отже потрібна друга, зовсім інша концепція. Макіавеллі у своєму творі “Князь” пише, що навіть старі люди не здатні порівняти сучасне із минулим, бо їхні спогади спотворені слабкою пам’яттю. Прекрасну ілюстрацію цього спотворення подає Фазіль Іскандер у своєму оповіданні “Кролики та удави”: сьогодні кролики постійно непокояться через загрозу задушення від удавів, а у старі часи подібна техніка вбивства була останнім зовсім невідома, смертність кроликів у давнину не відрізнялася від теперішньої, але викликана вона була гіпнозом. Одною з найбільш вдалих концепцій колективної пам’яті професор Коваль вважає ідею Моріса Гальбвахса (Maurice Halbwachs) про те, що вона постає в результаті суспільної домовленості. На концепцію минулого кожного з нас дуже впливають образи, потрібні нам для вирішення сучасних проблем. А отже, колективна пам’ять – це реконструкція минулого у світлі сучасного.
Учасники конференції запропонували багато прецедентів зі світової практики вирішення громадняських та міжнародних конфліктів, які могли би бути дуже корисними в Україні. Тези з їхніх доповідей опубліковані на сайті УГСПЛ.

Суспільство очікує від держави на допомогу тим, хто постраждав від конфлікту. Жертви конфлікту вимагають також притягнення винних до відповідальності та відновлення своїх прав, потерпаючи від браку ефективного розслідування воєнних злочинів.

До робочої групи, досить нечисельної, увійшли фахівці Секретаріату Уповноваженого з прав людини, експерти неурядових організацій, народний депутат І. Лапін з його командою, а також (дистанційно) – представники профільних міністерств.

Взявши за основу обговорення підходи перехідного правосуддя (Transitional Justice), робоча група від самого початку погодила переважно відновлювальний характер державної політики стосовно жителів окупованих та анексованих територій. Визнання їх жертвами конфлікту, надання за можливості компенсації за спричинену шкоду, відмова від будь-яких переслідувань та обмежень тих, хто зараз працює на непідконтрольних територіях, забезпечуючи роботу комунальних інфрастуктур, надаючи медичні, юридичні та освітні послуги, соціальний захист. Питання кримінальної відповідальності, на переконання робочої групи, мають стосуватися виключно вузького кола осіб – тих, хто безпосередньо вчиняв загально-кримінальні та воєнні злочини.

Автори «Засад державної політики» констатували увесь спектр проблем щодо компенсації завданої жертвам конфлікту шкоди. Це процедури встановлення статусу жертви, ідентифікації особистості, створення реєстрів та баз даних, питання експертної оцінки завданих збитків, проблеми документального підтвердження, наявності експертів та службовців для опрацювання запитів, що надійдуть від декількох мільйонів громадян. Тому в якості одного з варіантів вирішення проблеми законодавцям буде запропоновано створення компенсаційних фондів, що будуть наповнюватися з декількох джерел: з бюджету України, з міжнародних фондів гуманітарної та технічної допомоги, з бюджету Російської Федерації як країни-агресора.

Наступні кроки в розробці «Засад державної політики» – вирішення питання документування та розслідування воєнних злочинів; реформування судових та правоохоронних органів, здатних здійснювати ефективний правовий захист населення; відновлення правових зв’язків із громадянами України, які проживають на території, непідконтрольній Уряду України; верифікація документів цивільно-правового характеру. Враховуючи обсяг та складність порушених проблем, члени робочої групи будуть вдячні за експертну допомогу усім зацікавленим сторонам.

 Олег Мартиненко, керівник аналітичного напрямку УГСПЛ

Ідея вироблення системного підходу в оцінці передумов та запровадженні принципів перехідного правосуддя в Україні стала наслідком тривалої дослідницької роботи, яка була розпочата УГСПЛ ще у 2015 році. Тоді було проведено і опубліковано  базове дослідження із застосування правосуддя перехідного періоду в Україні (2016); організовано низку круглих столів та міжнародну конференцію «Пост-конфліктне правосуддя в Україні» (2017) за участю 130 міжнародних фахівців.  Такі ініціативи УГСПЛ стали поштовхом для розвитку наукових і фахових досліджень проблеми перехідного правосуддя в ряді вишів України.

За основу проекту засад, розробленої робочою групою,  були взяті принципи правосуддя перехідного періоду, закріплені у програмних документах ООН, Європейського Союзу, а також напрацювання команди УГСПЛ. Створений проект документу отримав робочу назву: «Засади державної політики захисту прав людини в умовах подолання наслідків збройного конфлікту». Він передбачає перспективні завдання держави у чотирьох стратегічних напрямках: компенсація збитків жертвам конфлікту, притягнення до відповідальності воєнних злочинців, встановлення історичної правди та об’єктивного перебігу подій; проведення реформ, які б унеможливили повторення конфлікту у майбутньому. При цьому, частину завдань мають реалізовуватись вже зараз (облік і оцінка збитків, фіксація і документування злочинів, облік захищених осіб тощо).

У лютому 2018 р. проект засад був презентований представникам дипломатичних місій та отримав їх позитивну оцінку в цілому. Водночас робоча група отримала низку рекомендацій щодо необхідності розробки інформаційної підтримки законопроекту, розгортання широкої адвокаційної діяльності, спрямованих на сприйняття українським суспільством міжнародного досвіду з питань перехідного правосуддя.

Незалежно від того, як саме буде складатися доля цього законопроекту, ми вважаємо за необхідне наголосити, що основні напрямки діяльності команди УГСПЛ будуть здійснюватися відповідно до принципів перехідного правосуддя. Разом із партнерами з інших організацій УГСПЛ пропонує почати більш широке обговорення підходів до вирішення майбутнього України, керуючись міжнародним досвідом та нагальними потребами тих, хто постраждав від конфлікту.

Олег Мартиненко (УГСПЛ)