Валерій Новіков про складнощі розслідування і докази військових злочинів і злочинів проти людяності в контексті конфлікту на Донбасі

25-26 червня в Гаазі відбувся експертний семінар членів платформ CSP і CivilM + по темі «Відновлення справедливості і діалогу в конфліктних регіонах ОБСЄ – два аспекти правосуддя перехідного періоду». Ми публікуємо вибрані уривки з виступів експертів.

Валерій Новіков, Луганський обласний правозахисний центр «Альтернатива» (Україна):

“За роки конфлікту на Донбасі громадські організації та міжнародні групи зібрали величезний масив доказів порушень міжнародного гуманітарного права і прав людини, але найчастіше цього недостатньо щоб говорити про повноту доказів тих чи інших фактів міжнародних злочинів. Є ряд причин, за якими розслідування міжнародних злочинів ускладнено.

Українські правоохоронні органи і судова система не були готові до агресії. Частина правоохоронних органів перейшла на сторону, яка протистоїть збройним силам України. Частина судів залишилася на непідконтрольною української влади території, відповідно був втрачений доступ до документації, підвищилася навантаження на суди на підконтрольній території. Частина суддів, яка працює на підконтрольній території мають родичів, власність на іншій стороні – і це робить їх уразливими. Були випадки, коли судді заїжджали на непідконтрольну територію і потрапляли в полон. У слідчих органів немає доступу до непідконтрольною території, що не дозволяє провести розслідування, потрапити на місце скоєння злочину, зібрати свідчення. Оскільки частина правоохоронних органів перейшла на сторону незаконних воєнізованих формувань, жертви не завжди довіряють правоохоронним органам і не звертаються до них із заявами. Часто люди вважають за краще ділитися інформацією з правозахисними організаціями.

Протягом 2014-2018 законодавство визначало конфлікт як антитерористичну операцію. Потім з’явилося нове визначення – операція об’єднаних сил. В результаті між законами виникають різночитання, які призводять до юридичних колізій. Українське законодавство досі не гармонізоване з МГП. Буквально недавно в першому читанні був підтриманий законопроект, який покликаний вирішити цю проблему. Проте, на даний момент в Україні неможливо притягнути до відповідальності за військові злочини і злочини проти людяності, скоєні в зоні конфлікту, і це обмежує можливості слідчих органів.

Ще одна проблема в контексті боротьби з безкарністю пов’язана з тим, що обвинувачені можуть сховатися від правоохоронних органів просто перейшовши на непідконтрольну територію. Оскільки Україна не має взаємодії з Росією по таким розслідуванням, то отримання російського громадянства стає для такої категорії підозрюваних ще одним шансом уникнути покарання. Що стосується тих постраждалих, які проживають на непідконтрольних уряду України територіях, то вони не можуть звернутися зі скаргою до правоохоронних органів на підконтрольній території, побоюючись наслідків для безпеки свого життя в ОРДЛО.

Поки йде гаряча фаза конфлікту в Україні дуже гостро сприймаються питання амністії. Дискусії на цю тему викликають суперечності навіть у правозахисному співтоваристві. Як на західній, так в центральній і східній Україні конфлікт торкнувся великої кількості людей, у яких загинули, або були поранені родичі і знайомі. На непідконтрольних територіях ситуація ще складніше через залучення людей в систему незаконних органів. Так звані ДНР і ЛНР придумали масу способів, щоб так чи інакше «прив’язати» до себе людей. Наприклад, щоб оформити продаж майна на непідконтрольних територіях, людина змушена отримати «паспорт ЛНР». Таке масове «пов’язування» людей в систему розраховане на те, щоб у людей виникали страхи і вони побоювалися переслідування в Україні. Люди не готові робитися інформацією про злочини, які скоюються на непідконтрольних територіях, тому що вони не впевнені у власному майбутньому. В Україні відсутнє законодавство, яке б давало чіткий сигнал жителям непідконтрольних територій про те, кого з них не будуть переслідувати. Такі люди як лікарі, вчителі думають, що працюючи в ЛНР, вони будуть переслідуватися в Україні. Необхідно розробити зрозуміле законодавство, яке чітко б визначало, хто буде нести відповідальність, а хто не буде переслідуватися законом. Це зменшить страхи і підвищить шанси на порозуміння з українцями по той бік лінії зіткнення”.