Рік тому як і мільйони українських жінок наша подруга та колега Ніка Перепелиця з Осередку громадянського суспільства “Друкарня” була змушена покинути рідний дім у Слов’янську та вирушити до Івано-Франківська, де продовжила разом з командою “Друкарні” працювати на благо громадянського суспільства.

Натхненні силою, стійкістю та сміливістю українських жінок, ми попросили Ніку написати листа самій собі рік назад.

”

Привіт, Ніко

Сьогодні 8 березня 2023 року, це рівно рік, як ти поїхала з рідного дому, з рідного Слов’янська. Рік, який змінив тебе настільки шалено, що тобі складно зараз навіть уявити це. Зараз ти виїжджаєш з дому і твої очі сповнені сліз від розгубленості, від нерозуміння того, що робити далі й де ти опинишся. Ти опинилась в Івано-Франківську, в місті, з яким так мріяла познайомитись і зробила це за рік до того, а потім так хотіла пожити 2-3 місяці. Ти завжди казала собі “Бійся своїх бажань” і ось воно справдилось. Франківськ став твоїм другим домом.

Тобі зараз страшно, бо ти не знаєш, що буде з твоїм Слов’янськом, страшно за батьків. Трохи страшно й за себе, але насправді ти навіть не уявляєш, наскільки сміливо ти вистояла цей рік. Рік на валізах, адже тобі декілька разів довелося шукати домівку, вокзал став твоїм другим домом, бо сім’я твоя розкидана по всій країні й тепер ти постійно кудись їдеш. Все, чого ти так хотіла, війна змусила тебе надолужувати семимильними кроками.
Цей рік тебе надзвичайно зміцнив і 100-відсотково доказав, що варто спиратися лише на себе і свою внутрішню силу. Ні, ти не залишишся сама, такої великої кількості людей навколо, як до цього часу, які тебе люблять і знаходяться поруч – не було ніколи. Знайшлися люди, які допомогли, знайшлися можливості. Хоча ні, не знайшлися, це ти знайшла їх, наперекір усьому, що відбувалось навколо.

Так, тепер ти не зможеш вийти на каву з кращою подругою, бо між вами тисяча кілометрів. Але ти настільки пишатимешся нею, її стійкістю та незламністю, бо саме вона стане рупором і рятуватиме людей, що залишились на твоїй рідній Донеччині. І ти зробиш усе, для того, щоб зустрітись з нею в вашій улюбленій кав’ярні, навіть у розпал війни.

На жаль, до тебе повернеться тривожність і тобі доведеться знову боротись із нею. Але тепер ти точно знаєш, що дуже сильна, щоб не дати їй тебе зламати. Але твої очі вже не видають розгубленість і страх, а декому навіть видаються щасливими, хоча й дозволяють собі іноді наповнюватись сумом і тугою за рідним домом.

Я не так часто говорила, що пишаюсь тобою, але за рік можу остаточно сказати, що ти – моя гордість і я дякую тобі за той час, що ми провели разом в допомозі іншим, в роботі, в любові до себе й людей навколо, в милосерді й чесності, та в найголовнішому – в долученні до боротьби за нашу перемогу. І зараз ти точно впевнена, що вона скоро буде.

Ніка

“