«Мир», «примирення», «миротворча місія ООН» – ці слова наразі стали модними трендами, які використовуються практично усіма політичними силами України та значним сегментом громадських організацій.

Перспективи врегулювання конфлікту в Україні за версіями різних експертів можуть різнитися досить сильно – від «війни до остаточної перемоги» після успішних військових операцій до миру, який буде встановлений «миротворчими» підрозділами Росії на території Донбасу. Вочевидь, що для внутрішньої політики України досить важливо уникнути політичних спекуляцій щодо різного тлумачення миротворчих процесів та їх кінцевого результату – встановлення миру. Сьогодні ми вже можемо спостерігати пілотні дискусії щодо можливості контролю за мандатом миротворчої місії ООН, запровадження покарання за колабораціонізм, підготовки спеціальних підрозділів для деокупації Донбасу та навіть Криму.

Історія пам’ятає приклад опанування модним трендом «миротворець» фірмою «Кольт», що випустила у 1873 р. перший зразок револьвера Peacemaker (Миротворець). Ця модель револьвера за свою історію у кількості 357 859 одиниць допомогла «встановити мир» на територіях індіанців та зарекомендувати себе як штатна армійська зброя. У даному випадку мова йде лише про комерційну конкуренцію, де слово «миротворець» надавало свої переваги в торгівлі зброєю. Комерційно-політичну складову «миротворців» опановували дещо пізніше творці більш потужного «миротворчого» витвору – бойового залізничного міжконтинетального ядерного ракетного комплексу LGM-118A «Peacekeeper» (1986 р.). Ще пізніше «примус до миру» став популярним меседжем НАТО у югославському конфлікті (1995-1999 рр.) та лейтмотивом Росії під час вторгнення до Південної Осетії (2008 р.). Наведені приклади комерційного та політичного використання тематики миру дуже контрастують з майже непомітною щорічною відправкою ООН близько 100 тисяч миротворців з понад 120 країн для встановлення та підтримання миру.

Що може бути важливим для України, коли мова йде про встановлення миру?

По-перше, це прийнятність лише певних шляхів його встановлення. Укладення угоди, наприклад, започаткування тимчасової адміністрації під егідою ООН, проведення виборів та референдуму, які відповідають міжнародним зобов’язанням України та не порушують прав громадян України.

По-друге, населенню потрібна правдива картина того миру, який може настати за тим чи іншим сценарієм. Ця картина має чесно зазначати, що мир може не відповідати ідилічному уявленню про безконфліктне існування. Скоріш за усе, мир буде означати лише відсутність збройного протистояння. Проте ідеологічні та політичні баталії, сплеск злочинності, спекуляція на втратах, корупція при отриманні міжнародної допомоги – усе це буде супроводжувати наше життя після завершення конфлікту. І це буде реальний стан пост-конфліктної мирної України.

По-третє, країні потрібен національний інформаційний простір, в якому однаково розуміються найбільш важливі терміни: «примирення», «амністія», «люстрація», «компенсація», «жертва конфлікту». Тому важко переоцінити роль експертного середовища та ЗМІ, які будуть привносити міжнародну термінологію у національний дискурс для подальшого законодавчого впровадження.

Без врахування цих аспектів українське суспільство може стати заручником тих спекуляцій, які досить легко народжуються у ситуації правової невизначеності та інформаційної обмеженості.

Джерело: https://helsinki.org.ua/blogs/perehidne-pravosuddya-v-ukrajini-ryzyk-spekulyatsij-na-myrnomu-majbutnomu/