___

Ще до початку нинішнього етапу війни Олександр був активним членом громади Краматорська – очолював ОСББ свого будинку та Батьківську раду міста, був членом Громадської ради та координатором Всеукраїнської ініціативи “Активна Громада” від Інституту “Республіка” у своїй частині регіону. 

Він опікувався добробутом мешканців свого будинку та допомагав організовувати різноманітні заходи задля підвищення громадянської активності жителів рідного міста.

Майже все це змінила повномасштабна війна. 

Безпека

Краматорськ неодноразово ставав об’єктом атак російських військ, які призводили до численних жертв та руйнувань. Наприклад, 8 квітня 2022 року, ракета поцілила у площу біля міського вокзалу. Серед 60 загиблих внаслідок удару, був і волонтер з організації, в команді якої Олександр допомагав людям сісти на потяги, які евакуйовували з регіону. 

Звуки вибухів та постріли артилерії стали буденністю у місті, і місцеві жителі вже орієнтуються у відстані до місця удару.

“Зараз навіть я чую десь далекі вибухи, але думаю це далеченько”, – каже Олександр під час нашої розмови.

З початком повномасштабного вторгнення, він вивіз свою родину подалі від лінії фронту, бо постійні сирени тривоги та звуки вибухів негативно впливали на стан його сина, який бачив активну фазу війни ще у 2014 році.

Сам же Олександр залишився в Краматорську.

“Я залишився зі своїм будинком, бо в ньому залишаються люди і я, як голова ОСББ, не можу їх покинути напризволяще”.

Населення

У колись 150 тисячному Краматорську, за оцінкою Олександра, залишилося від 20 до 30 тисяч людей.

Наразі місто слугує своєрідним хабом для прийому та подальшого розподілу гуманітарної допомоги, як поміж його жителями, так і мешканцями прилеглих населених пунктів.

Олександр зізнається, що якщо буде загроза окупації міста росіянами, то він також поїде.

Забезпечення 

Найгостріше місто зараз потребує паливо, медикаменти та засоби гігієни. Харчі та питна вода доступні, хоча звісно, що ціни на них значно зросли.

У місті є електрика та вода. При цьому міська влада попереджала про високу ймовірність пошкодження російськими військами газогонів і закликала місцевих жителів мати запасні електричні плити. 23 травня місто відключили від газопостачання. 

Активність громадян

Олександр відзначає, що з початком російського вторгнення багато місцевих жителів стали активно долучатися до роботи з допомоги іншим і готові витрачати на це власні заощадження.

Олександр разом з іншими волонтерами в рамках асоціації “Все буде добре Україна” доставляє гуманітарну допомогу і допомагає тим, хто хоче евакуюватися з регіону.

Завдяки знанню англійської, він також працює з іноземними журналістами, допомагаючи їм показувати на увесь світ ситуацію в регіоні.

Транспорт

Громадський транспорт у місті продовжує функціонувати й обслуговує пасажирів безплатно. Щоправда, через дефіцит палива, його кількість значно обмежена, в результаті чого жителі прилеглих до міста населених пунктів залишаються практично відірваними від Краматорська.

За словами Олександра, волонтери на власних авто намагаються забезпечувати потреби тих, хто не може дістатися магазинів самостійно, або не має коштів.

#StandWithUkraine

Ескалація в квітні, коли Росія стягнула війська на кордоні з Україною, викликала нову хвилю світової уваги до України. Майже місяць тому війська відвели і ситуація, як багато-хто вважає, “нормалізувалася”. Однак, люди, що живуть в епіцентрі війни, підкреслюють, що за останні сім років активного і смертоносного збройного конфлікту на Донбасі ситуація ніколи не була нормальною.

Наприкінці травня 2021 року правозахисники/ці, миротворці, журналіст(к)и і представники/ці академічного середовища з України, Росії та Франції обговорили політичні, безпекові, економічні та гуманітарні загрози, які залишаються на сході України.

Огляд з Києва: основні тези щорічної прес-конференції Зеленського

Визнаючи, що Нормандський формат залишається єдиною платформою, в рамках якої можливо шукати шляхи вирішення конфлікту, президент Зеленський не приховав розчарування Німеччиною і Францією, закликавши до більш ефективних спільних зусиль.

Зеленський представив ідею винесення питання щодо вирішення конфлікту на національний референдум, втім не уточнив, як саме може бути сформульоване питання в разі реалізації такого варіанту.

Основною [задекларованою] метою Зеленського від початку його кампанії і президенства було закінчення війни. Останнім часом він сфокусувався на публічній боротьбі з “російськими агентами” всередині країни, здебільшого за допомогою санкцій та кримінального переслідування Віктора Медведчука і його близького оточення, а також закриття ЗМІ, яких вважають проросійськими.

Безуспішні спроби Росії дестабілізувати ситуацію в підконтрольних уряду районах Донбасу 

У підконтрольних уряду районах на сході України проросійська позиція, схоже, послаблюється. На місцевих виборах 2020 року проросійські партії отримали вдвічі менше мандатів у порівнянні з результатами місцевих виборів у 2015 році. Тому їхній політичний контроль над багатьма містами Донбасу похитнувся.

Водночас, органи місцевого самоврядування залишаються нефункціональними в кількох населених пунктах через внутрішні конфлікти, оскільки у низці випадків мери (голови місцевих рад) і депутати, що складають більшість у цих радах, належать до політичних партій, що перебувають в опозиції одна до одної.

Втративши частину політичних дивідендів у регіоні, Росія використовує гібридні методи для дестабілізації ситуації. Наприклад, маючи ймовірний вплив на “Донецький облгаз”, у березні російські сили організували спробу відключити газо- і, відповідно, теплопостачання для населення. Їхня спроба не мала успіху, і підприємство отримало санкції від українського уряду.

У травні проросійські активісти організували святкування Дня Перемоги 9 травня, розігруючи звичну карту особливих патріотичних почуттів, які мають посилюватися на ґрунті наративу перемоги Радянського Союзу над фашизмом. Цей наратив довго використовувався для об’єднання пострадянського простору навколо радянської перемоги. Однак у 2020 році тільки 20 людей взяли участь у марші “Безсмертного полку” в Слов’янську, традиційній події, яку щорічно організують в Росії і в інших локаціях проросійські активісти. Це також свідчить про зменшення впливу російських наративів у підконтрольних уряду районах на сході України.

Українське громадянське суспільство закликає український уряд терміново вжити заходів для покращення і ремонту інфраструктури підприємства “Вода Донбасу”, ключового водопостачальника для мільйона людей по обидві сторони лінії зіткнення. Зношеність труб несе ризики аварій. Екологічна ситуація індустріального регіону, що погіршується, також турбує громадянське суспільство.

“Або ти отримуєш російський паспорт, або тебе звільнено”: історії з окупованого Донецька   

В самопроголошених “республіках”, люди живуть в іншій реальності: арешти стали звичною подією, комендантська година діє вже сім років, транспорт припиняє роботу о 20:00. Більш-менш стабільний заробіток – тільки у «бюджетників». Це означає, що “влада” має важелі впливу на, наприклад, вчителів і лікарів. Один з наших спікерів розповів історію про вчителів, яких скликали на нараду і змушували подати документи на отримання російських паспортів. За інформацією одного з джерел, станом на 4 травня було подано більше 270 тисяч на отримання російських паспортів. А півмільйона жителів Донбасу вже отримали російське громадянство. Жителі Донбасу з російськими паспортами зможуть взяти участь у виборах до Державної Думи Росії у вересні. “Росія, можливо, не інтегрує ‘ДНР’ і ‘ЛНР’; вона їх перетравить,” – сказав наш спікер.

Окрім того, демографію Донбасу знищено. Багато сімей розділилися, оскільки годувальники (в основному чоловіки) мігрують на заробітки. У такій реальності люди не думають ані про Україну, ані про Росію: вони думають про те, як їм вижити і прогодувати свої сім’ї. У таких умовах дуже важливо давати цим людям сигнал про те, що їм є місце в Україні, і вони можуть розраховувати на український уряд і українців.

Нагальна потреба забезпечити одночасне звільнення утримуваних осіб

Згідно з інформацією Уповноваженої Верховної Ради України з прав людини, 280 українських громадян наразі незаконно утримуються у тимчасово окупованих районах на сході України; 44 з них – військовослужбовці. Фактична кількість людей за гратами може бути значно вища, кажуть правозахисники.

Останній одночасний обмін утримуваних осіб відбувся більше року тому. Враховуючи повідомлення про нелюдське поводження з людьми у місцях позбавлення волі у самопроголошених «республіках», особливо гострою є необхідність одночасного звільнення всіх утримуваних осіб, тобто обміну “всіх на всіх”.

Звуження простору для російського громадянського суспільства

Співпраця з російським громадянським суспільством важлива для боротьби з офіційною пропагандою РФ про російську участь у війні в Україні і для просування ідей миру, міжнародного права і поваги до суверенітету України всередині російського суспільства. Однак можливості  демократичних організацій громадянського суспільства в Росії є значно обмеженими. Окрім того, вони мають багато внутрішніх проблем.

*** 

* Ця онлайн-подія відбулася за запрошеннями і не записувалася. Усі факти і думки, що викладені вище, були висловлені спікерами. Цей огляд є анонімним з метою безпеки. Додаткову інформацію можна отримати за запитом. Презентацію спільно організували Європейська громадянська асамблея (Франція), Луганський обласний правозахисний центр “Альтернатива” (Україна), Центр громадянських свобод (Україна) і Міжнародне партнерство за права людини (Бельгія) під егідою міжнародної платформи громадянського суспільства CivilMPlus.

11 грудня прокурор Міжнародного кримінального суду пані Фату Бенсуда зробила заяву про завершення попереднього розслідування у справі «Ситуація в Україні»: «Сьогоднi я можу повiдомити, що в результаті ретельного та незалежного процесу розгляду, ситуація в Україні визнана такою, що вiдповiдає критеріям Статуту для відкриття розслідування».

Це означає, що Канцелярія прокурора Суду зібрала та систематизувала доступну інформацію про ймовірні військові злочини. Дані для Суду збирали і українські неурядові організації. «Це ще не перемога, але важливий крок у притягненні до відповідальності тих, хто здійснював тяжкі злочини під час російсько-української війни», – написав на своїй Фейсбук-сторінці Валерій Новіков. Очолюваний ним Луганський обласний правозахисний центр «Альтернатива» був серед тих організацій, які збирали інформацію для суду, зокрема, шляхом глибинних інтерв’ю з жертвами злочинів.

Також, матеріали для Міжнародного кримінального суду передавали такі українські організації як Центр громадянських свобод (4 подання в співавторстві з іншими організаціями, і 2 окремих подання), Truth Hounds (більше 500 кейсів в співавторстві з іншими організаціями та 3 окремих подання), Харківська правозахисна група (3 подання) і Українська гельсінська спілка з прав людини (3 подання ). Всі зазначені організації входять в міжнародну платформу громадянського суспільства CivilMPlus.

У заяві прокурора Суду йдеться: «… моя Канцелярiя дiйшла висновку, що на цей час iснують розумнi пiдстави вважати, що широкий дiапазон дiянь, скоєних в контекстi ситуації в Україні, становлять воєнні злочини та злочини проти людяності в межах юрисдикції Міжнародного кримінального суду. […] Крiм того, моя Канцелярiя дiйшла висновку, що цi злочини, вчиненi рiзними сторонами конфлiкту, також були достатньо серйозними, як з кількісної, так i з якiсної точки зору, щоб вимагати розслідування моєю Канцелярією».

Прокурор висловила надію на підтримку з боку органів влади України і закликала до співпраці всі сторони конфлікту. Наступним кроком стане звернення до суддів Палати попереднього виробництва Міжнародного кримінального суду з проханням про надання санкції на порушення розслідувань.

Оригінал заяви українською мовою.

Власне, на це і розраховують політики, які так би мовити невтомно працюють над покаранням Путіна. Та насправді за цією темою стоїть дуже незручна для влади правда.

Про що недоговорюють політики

В Міжнародного кримінального суду, який розташований в Гаазі, немає юрисдикції щодо розслідування російської агресії проти України, оскільки Україна не дала на це свого дозволу.

Для того, щоб Міжнародний кримінальний суд мав право розслідувати злочини, вчинені на території України, треба, щоб Україна ратифікувала Римський статут, яким суд керується у своїй діяльності. Україна це досі не зробила. На такі випадки у Римському статуті є “гібридні норми”, які дозволяють частково визнати юрисдикцію суду, тобто дозволити розслідувати не всі злочини, про які йдеться в Римському статуті, а лише деякі.

Українська влада всіх часів боялась ратифіковувати Римський статут, аби самій не потрапити під розслідування. Тому коли почалась війна, Україна скористалась тією гібридною нормою і в 2015 році дозволила часткову юрисдикцію Міжнародного кримінального суду щодо подій в Криму та сході, але виключно щодо злочинів проти людяності та воєнних злочинів .

Україна не давала дозвіл розслідувати агресію

Аби зрозуміти, в чому тут підступ, треба знати, що Міжнародний кримінальний суд розслідує лише чотири найсерйозніші для міжнародної спільноти злочини, а саме: a) злочин геноциду; b) злочини проти людяності; c) воєнні злочини; d) злочин агресії. Так от, Україна дозволила суду розслідувати лише два злочини з цього переліку і це не злочин агресії, який зазвичай люди називають війною.

Ба більше, у тексті заяви Верховної Ради до Міжнародного кримінального суду взагалі не йдеться про те, що Росія вчинила міжнародний злочин агресію. Україна просить суд у Гаазі розслідувати “скоєння вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій “ДНР” та “ЛНР” злочинів проти людяності та воєнних злочинів”.

Це означає, що покарати Путіна за війну у Міжнародному кримінальному суді немає навіть гіпотетичних шансів, бо Україна не зверталась з таким проханням до суду і не давала йому право вести таке розслідування на її території.

Про людей подбали, про державу – ні

Не піддаючи сумніву претензію України до керівництва Російської Федерації та підпорядкованих йому збройних формувань “ДНР-ЛНР” щодо вчинення злочинів проти людяності та воєнних злочинів, варто зазначити, що між цими злочинами і злочином агресії є принципова різниця.

Так, на відміну від агресії злочини проти людяності та воєнні злочини можуть вчинятись не лише під час міжнародного збройного конфлікту, але й внутрішнього.

Злочини проти людяності (crimes against humanity) – це злочини проти цивільного населення, що носять масовий характер, наприклад масові вбивства, знищення, поневолення, зґвалтування, депортація, тортури, катування. Злочини проти людяності, тобто гуманного ставлення до людини, можуть вчинятись навіть в мирний час.

Воєнні злочини (war crimes) – це порушення норм ведення військових дій сторонами конфлікту, як міжнародного, так і внутрішнього. Такі норми зобов’язують сторони конфлікту утримуватися від нападу на цивільних осіб, піклуватися про поранених і хворих та надавати захист медичному персоналу, забезпечувати повагу до людської гідності військовополонених та цивільних осіб, забороняють або обмежують застосування тих видів зброї, які завдають особливо важких страждань.

Тобто злочини проти людяності та воєнні злочини – це про захист людини під час збройного конфлікту, а злочин агресії – це про захист суверенітету держави від вторгнення інших держав та про захист миру.

Прикро, але факт

На жаль, є ще одна обставина, яка унеможливлює притягнення Путіна і його соратників до відповідальності у Міжнародному кримінальному суді. Це те, що Росія не ратифікувала Римський статут, а отже на неї та її громадян не поширюється юрисдикція суду.

Більше того, російське громадянство захищає від переслідувань не лише Путіна, а й тих жителів ОРДЛО, які були співучасниками кремлівських злочинів, але вже отримали російські паспорти. Це була одна з причин російської паспортизації насамперед тих, хто виконує керівні функції в окупаційних “органах влади” ОРДЛО і хто взяв у руки зброю.

Чи є вихід?

Попри те, що Росія не є учасницею Римського статуту і на неї не поширюється юрисдикція Міжнародного кримінального суду, це не означає, що Україні не треба до нього звертатись. Адже це можливість проведення міжнародною судовою інстанцію бодай попередніх експертиз, фіксації злочинних дій та їх наслідків.

Крім того, це нагадування світу про злочини РФ. Але для того, щоб звернутись до Міжнародного кримінального суду в Гаазі з приводу війни, яку розв’язала Росія в Україні, Верховна Рада повинна або ратифікувати Римський статут, або визнати юрисдикцію Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочину агресії вищими посадовими особами Російської Федерації.

Шлях тернистий, але ціль того вартує

На жаль, Міжнародний кримінальний суд може здійснювати юрисдикцію щодо злочину агресії лише щодо дій, вчинених після 17 липня 2019 року, тобто через рік після набуття чинності визначення агресії в Римському статуті.

Річ у тім, що в Римському статуті тривалий час не було визначення агресії. А з 2010 по 2018 роки тривав збір необхідної кількості підписів держав під визначенням агресії, і лише після цього визначення набуло чинності.

Але війна в Україні станом на сьогодні є триваючим злочином. Тому набуття чинності визначення агресії лише у 2018 році не позбавляє суд гіпотетичної можливості розслідувати агресію проти України, яка розпочалась у 2014 році.

Ті, хто захищав Україну, можуть понести відповідальність

Ще одна засторога щодо ратифікації Римського статуту або визнання часткової юрисдикції Міжнародного кримінального суду полягає в тому, що юрисдикція суду не поширюється на Росію, але поширюється на Україну та її громадян. Це, як не прикро, але може призвести до засудження на міжнародному рівні деяких представників добробатів та воїнів ЗСУ, бо міжнародні організації у 2014-2015 роках фіксували на підконтрольній території злочини, які вони вважають злочинами проти людяності.

Так склалось, що на початку війни українська армія не була готова давати відсіч, тому на фронт рушили тисячі добровольців, серед яких, на превеликий жаль, траплялись люди з кримінальними нахилами. Україна змогла швидко впоратись з цим викликом.

Але до того деякі добробати, навіть перебуваючи під державним командуванням, встигли вчинити ганебні і неприпустимі злочини по відношенню до цивільного населення.

Тому Україні вкрай важливо самостійно у межах національного правосуддя розслідувати ці злочини та винести по ним рішення до того, як це питання з подачі Росії постане в міжнародному суді. Кримінальні провадження, по яким є рішення національного суду, не буде розглядати Міжнародний кримінальний суд.

Післямова про “неоголошену” війну

Будь-яка дискусія про війну в Україні завжди зводиться до того, що війна “не оголошена” чи “не визнана”, а отже і не війна. Тож, випереджаючи коментарі на цю тему, викладаю

юридичні аргументи того, що в Україні з 20 лютого 2014 року триває війна, розв’язана Російською Федерацією.

Це фейк, що війна називається “війною” лише тоді, коли одна зі сторін збройного конфлікту її формально оголосить.

Міжнародні правові акти, ратифіковані Україною, допускають визнання війни як різновиду збройного конфлікту міжнародного характеру навіть тоді, коли стан війни не визнаний однією зі сторін або не оголошений.

Філософія міжнародних правових актів щодо злочину агресії полягає в тому, що про війну свідчать факти застосування сили, а не заява про них чи визнання.

Зокрема, положення Женевських конвенцій про поводження з військовополоненими та про захист цивільного населення під час війни 1949 р. поширюються на “збройні конфлікти, що можуть виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо одна з них не визнає стану війни”.

А в Резолюції “Визначення агресії” Генеральної Асамблеї ООН 1974 р. перелічені дії, які слід кваліфікувати як агресію, незалежно від оголошення війни. Серед таких дій є ті, що вчинені Росією по відношенню до України, а саме – анексія, окупація, засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави.

Тож агресія, тобто війна, може мати місце й тоді, коли вона не оголошена або не визнана однією зі сторін конфлікту. Тобто для того, щоб стверджувати, що в Україні війна, не потрібні укази президента, постанови Кабміну чи ВР про визнання війни. Війна в Україні є по факту збройного нападу іншої держави, анексії і окупації українських земель. Навіть якщо припиниться стрільба, війна буде тривати, доки триватиме анексія та окупація частини території України.

Автор:

Анна Маляр, Кандидат юридических наук, эксперт-криминолог

Джерело: Украинская правда

15 березня о 15:30, за декілька годин до закінчення роботи КПВВ, було оголошено, що перетин лінії розмежування буде здійснюватися виключно за реєстрацією місця проживання. Вже 16 березня перетнути лінію розмежування було неможливо! Нажаль, люди, які зареєстровані як внутрішньо-переміщені особи (ВПО), але перебували на непідконтрольній території, не потрапили додому на підконтрольну територію України. У зимовій одежі, без грошей, з різними думками про роботу, про можливість посадити городи й отримати врожай, про лікування, про, про…

Ці люди шукають будь-яку можливість потрапити додому, але їх не випускають. Останні три тижні ми отримуємо буквально потік листів із закликом про допомогу з перетинанням КПВВ. Наводимо три приклади листів від переселенців.

«… Я прописан на оккупированной территории, но живу и работаю в Запорожье на Запорожстали. Имею справку ВПЛ. Находился в очередном отпуске по месту прописки с 10.03.20 по 22.03.20. Узнал 16 марта об ограничении пропуска через КПВВ. Имея справку переселенца, справку с места работы, ж. д. билеты в оба направления, 18 марта не был пропущен на подконтрольную Украине территорию на КПВВ Марьинка, т. к. я не имею прописки в Запорожье. Все аргументы, что там работа, съемная квартира, документы, автомобиль и личные вещи НЕ убедили пограничников. Сейчас оказался без работы и средств к существованию, жду открытия КПВВ. На предприятии с 22.03.20 нахожусь в отпуске за свой счёт. Не знаю, сколько продлится карантин и как выживать. Правомочны ли действия правительства по отношении к переселенцам? … К. »

«Мы переселенцы, но постоянно проживаем в г. Киев и г. Ирпень. Я онкобольная, имею III группу инвалидности. Есть тому подтверждение: справка МСЭК, выданная Киевским онкодиспансером. С мужем, у которого тоже есть справка с места работы, он там действительно работает в пгт. Ирпень. Приехали 15 марта в Луганск на 1 день и не можем попасть домой обратно. Я должна принимать ежедневно лекарства, уже полтора месяца я их не принимаю, и мое состояние из-за этого существенно ухудшается с каждым днем. Не знаю, долго ли протяну без лекарств и лечения. Здесь его не купишь, да и не за что. Мы остались без средств к существованию… Я обращалась в Луганске в «МИД» «ЛНР». Они меня вносили и в прошлый раз на пересечение КПВВ, который был 24 апреля в Станице, а Украина не захотела меня пропускать. Я, честно говоря, не поверила тому, что мне сказали в «МИД» «ЛНР». Но я писала в штаб ООС и получила ответ, сейчас вам скину – Отказано!»

«Я прошу Вашей помощи по пересечению линии размежевания, так как уже 1,5 месяца не могу вернуться домой. Я нахожусь в положении (24 неделя беременности), мне срочно нужно ехать в больницу по месту проживания. На неподконтрольной территории я оказалась так как осуществляла уход за онкобольной бабушкой. Ее выписали 23.04 и были все надежды на то, что КПВВ откроют 24 апреля, но этого не произошло. Мы уже не можем тут находиться, так как заканчиваются средства для существования. Помогите пожалуйста нам!»

А ось обставини людей, які не можуть повернутися додому не непідконтрольну територію.

«В связи с карантином, я со своей маленькой дочкой, которой два годика, не успела пересечь КПВВ и все это время нахожусь в Курахово почти без средств к существованию. Все деньги уходят на съем квартиры! Прошу вас о помощи в пересечении КПВВ и возвращении домой. Помогите, пожалуйста!».

У одеситки С. 9 травня у Кировську померла мати, а батько знаходиться у лікарні в тяжкому стані. Через неможливість перетнути контактну лінію вона не попала на поховання й не може домогтися пропуску через КПВВ, щоб доглядати за батьком.

«Здравствуйте, я застряла с двумя детьми без средств к существованию, помогите, пожалуйста, попасть домой в Донецк! Прописку имею донецкую, дома своё жильё. Застряла на подконтрольной территории, жить и кормить детей тут не имею больше возможности. Помощи нет ни от кого. У меня двое детей, и пожилая мама с больным сердцем, я сама воспитываю детей, и мы тут без средств к существованию. И дома ещё и проблемы теперь начались, из-за карантина, старшую дочь хотят отчислять из университета, младшую якобы уже отчислили из школы, сказали – придите заберите документы. Какой-то беспредел происходит. Младшая дочь – астматик с аллергическим уклоном, нужны постоянно лекарства, состоим на учете в Донецке у пульмонолога, невропатолога, кардиолога. Нужно было весной снова делать обследование, на которое мы не попали, потому что застряли здесь. Пожалуйста, помогите нам попасть домой!».

Працівники Харківської правозахисної групи подзвонили всім, хто до нас звернувся до кінця квітня, склали структурований список з означенням всіх обставин та 4 травня передали його Уповноваженому ВРУ з прав людини Людмилі Денісовій. У списку було близько 350 прізвищ. За два тижні кількість людей в списку перевищила вже 700 осіб.

Денисова зв’язалася із штабом Операції об’єднаних сил, туди поїхав її представник, і там готові пропускати людей через КПВВ. Але проблема ускладнюється тим, що з протилежного боку КПВВ також закриті для перетину, і навіть проїзд до КПВВ неможливий. Наприклад, жінку О., яка має інвалідність за онкологічним захворюванням і вже 1.5 місяці не приймає призначеного препарату для лікування, були готові пропустити на КПВВ з обох боків, але всі машини з Луганська в сторону КПВВ у Станиці Луганській військові просто не пускають.

Після складних перемовин було складено список з 38 осіб з непідконтрольної території та 35 осіб з підконтрольної території для перетину КПВВ. 16 травня це таки здійснилося. КПВВ у Станиці Луганській перетнуло 32 особи. Усім зробили тест на коронавірус, тім, хто мав смартфони, встановили мобільний додаток «Дія», який надає можливість стежити за поведінкою людини на самоізоляції, а тих, хто не мав, повезли на обсервацію.

20 людей проїхали через КПВВ на непідконтрольну територію.19 травня цей процес продовжився. Є певний прогрес, але він дуже повільний.

Велика подяка Людмилі Денісовій та працівникам її офісу, а також штабу ООС! Аналіз списку на перетин КПВВ показує, що його укладачі керувалися насамперед медичними міркуваннями: планові операції, перерване лікування тяжкохворих тощо. Проте виникає питання, чому не дати можливість повернутися додому чи поїхати на навчання та роботу всім майже 700 внутрішнім переселенцям, у багатьох з яких розірвані родини, вже немає коштів на проживання в Л/ДНР, є тільки зимова одежа тощо? Вже пішов третій місяць їх вимушеного перебування поза домом. Що заважає державним органам так вчинити?

А люди, все пишуть і телефонують…

Євген Захаров, Голова Харківської правозахисної групи, Україна

Цим нюансом є майже дріб’язок – відсутність належного зв’язку між органами влади та громадянським суспільством в рамках переговорного процесу. Дріб’язок, через який офіційні представники України вчинюють дії, які викликають масову негативну реакцію українців. Дріб’язок, через який дії уряду підлягають справедливій критиці за непрозорість та відсутність підзвітності українському народу.

Для більшості експертів зрозуміло, що переговорний процес може бути ефективним саме за умов закритості та мінімального публічного розголосу. Проте мессиджі, які озвучують під час перемовин договірні сторони, навпаки – практично завжди не є продуктом «закритості». Плацдарм для перемовних діалогів складають експертні висновки, аналіз громадської думки, консолідовані рішення національних ініціатив, потреби вразливих груп. Іншими словами – плацдармом для міжнародних перемовин є результат тривалих консультацій з громадськістю. Саме тому для підготовки переговорів нормандського або мінського рівню вкрай необхідно забезпечити річ, просту за формулюванням, але складну за механізмом – національні консультації.

Мабуть, доречним є нагадування, що одним з перших публічних обговорень проблеми пріоритетів України на перемовинах скрізь призму потреб суспільства відбулося  під час експертного робочого столу «Підвищення ролі громадянського суспільства у переговорних процесах на Донбасі: зниження ризиків та покращення каналів комунікації з громадськістю». Організований в рамках 2-го Міжнародного Форуму «Реінтеграція на Донбасі – поліпшення гуманітарної ситуації і зміцнення контактів між людьми в регіоні конфлікту» (2019), він зафіксував потреби держави у забезпеченні практично-орієнтованою інформацією учасників переговорів, більш широким залученням медіаторів та представників вразливих груп, підвищенні участі НУО в переговорах.

Подальшим розвитком стало формування пропозицій від організацій Форуму-членів Міжнародної платформи CivilM+ низки пропозицій уряду України, більшість з яких, на жаль, залишається на стадії розгляду. Серед головних пропозицій – створення незалежної дорадчої громадської групи для Мінських перемовин щодо Донбасу.

Втім, аби поставити процес консультування влади із громадськістю на рейки постійно-діючого механізму, слід також звернути увагу на міжнародні рекомендації. Саме тому ця публікація присвячена ознайомленню з простим та зрозумілим керівництвом щодо проведення національних консультацій для держав, які перебувають у перехідному періоді (від війни до миру, від авторитаризму до демократії). Розроблене структурами ООН ще у 2009 році, керівництво доступне ТУТ.

УГСПЛ, як член Міжнародної платформи CIVILM+, готова будувати діалог з органами влади для посилення впливу усіх зацікавлених груп населення на результат Мінського процесу.

Олег Мартиненко, експерт УГСПЛ

[…]

– Ще запитання про Росію. Чи може коронавірус зруйнувати санкції?

– Росія щиро на це сподівається.

Вони заходять здалеку і пропонують з гуманітарних міркувань відмовитися від тих санкцій, які заважають боротися з коронавірусом. Поки що про зняття санкцій, ухвалених у відповідь на російську агресію проти України, вони прямо не говорять. Але ми чудово розуміємо логіку їхніх дій.

Ми працюємо, щоб не допустити цього сценарію.

І сказати, що хтось в Європі не розуміє їхньої стратегії, у мене язик не повернеться.

“МЗС повинно мати роль у Мінському процесі”

– Хто керує українською дипломатією?

– Президент України.

– А закон “Про дипломатичну службу” вважає, що це має робити міністр закордонних справ.

– Крім закону, є Конституція України. Але ясно, що топ-менеджером української дипломатії є міністр закордонних справ.

– Ваш попередник, Вадим Пристайко, визнавав, що мав певний розподіл повноважень із головою ОПУ Андрієм Єрмаком. У вас є подібний розподіл?

– Мені ніякі розподіли у спадок не перейшли, але очевидно, що в Україні сформувалася інституційна інфраструктура для роботи з окупованими територіями. На рівні уряду це віце-прем’єр та міністр з питань реінтеграції Олексій Резніков. Андрій Єрмак як людина, яка глибоко в Мінському процесі та в Нормандському процесі, також займається цими питаннями. Але це не означає, що Міністерство закордонних справ не бере участі у цьому процесі.

Коли я сюди прийшов три тижні тому, то мені розказали колеги, що за останніх пів року залученість МЗС у Мінському процесі постійно знижувалася. Я вважаю, що МЗС має бути залученим в цей процес, має бути гравцем. Та рушійною силою з нашого боку мають бути дві інституції, які я згадав (на чолі з Резніковим та Єрмаком. – ЄП).

Що ж стосується Нормандського формату, то тут, очевидно, провідною є роль МЗС, це класичний дипломатичний формат.

– Я правильно розумію, що ви звинувачуєте Пристайка в тому, що за нього знизилася роль МЗС у Мінську?

– Боже збав! Ми з Вадимом Володимировичем занадто давно знайомі, щоб розуміти логіку дій один одного і підтримувати один одного. Ми з ним є зовнішньополітичними однодумцями. У мене навіть у думках ніколи не було його звинувачувати. Якщо ви простежите публічні заяви міністра Пристайка, ви побачите, що він дуже багато коментував і з приводу “Мінська”, і з приводу “Нормандії”.

Просто на різних етапах історії, починаючи з 2014 року, МЗС різною мірою залучалося в ці процеси. В 2014 році МЗС було скрізь, було максимально залучене. Потім адміністрація президента почала відігравати активнішу роль. Тобто це процес, а не предмет для звинувачень.

– Зараз МЗС знову буде “скрізь”?

– Ні. Я переконаний, що воно не має бути скрізь. Кожен має робити свою роботу.

– Ви кажете, що будете більше залучені у питання “Нормандії” та “Мінська”. Якщо ви побачите, що там відбувається щось, що шкодить Україні, ви готові сказати “ні”?

– Безумовно. Ви про що взагалі?

– Зараз такого не відбулося?

– Ні.

– 11 березня в Мінську було парафовано…

– Ні, це не міжнародний правовий документ, щоб його парафувати. Був підписаний протокол про результати засідання.

– Із ним все ок? Адже у додатку йдеться про формат Консультативної ради…

– Додаток ніхто не підписував.

– То він Україною не погоджений?

– Він не підписаний. Більше того, ви ж стежите за розвитком подій і бачите, що ситуація довкола Консультативної ради не розвивається.

– Це є не випадковим?

– Ну, це вам треба провести журналістське розслідування.

…Структура тристоронньої контактної групи залишилася незмінною. Там є держава, яка напала – Росія, держава, яка захищається – Україна, і ОБСЄ посередині.

Позиція МЗС дуже чітка: і міністерство, і я особисто як міністр виступаємо проти будь-якого переформатування ТКГ.

Що стосується Консультативної ради, то коли я став міністром, це питання вже опрацьовувалося, і я постав перед фактом того, що такий процес уже існує. Але, як я вже сказав, наразі ситуація довкола Консультативної ради не розвивається.

– Якими є для нас “червоні лінії” у питанні Донбасу?

– У нас є тільки одна “червона лінія” – це державний кордон України.

– Якось мало. Якщо буде державний кордон і всередині федералізована держава – це окей?

– Я вас благаю! Ні. Для мене, як для міністра закордонних справ і як для громадянина України, є абсолютно неприпустимим сценарій, коли один, два чи три регіони України матимуть більше прав впливати на внутрішньополітичні і зовнішньополітичні рішення України, ніж інші регіони.

А “червона лінія” – це державний кордон України, і РФ має вийти за цю лінію не лише формально, вивівши свої збройні підрозділи, своїх радників і своїх агентів впливу, але й вийти за неї повноцінно.

“‘Придністровізацію’ Донбасу ми не розглядаємо”

– Коли буде саміт “Нормандії”?

– Працюємо на ті дати, на які попередньо погоджувалися – з квітня. Але все залежить від стабілізації ситуації з коронавірусом або здатності придумати формат віртуального саміту. Ну і, звісно, на саміт треба виходити з конкретними результатами.

– У вас є очікування, що ми можемо на квітень вийти з якимись результатами?

– У мене немає очікувань, у мене є робота.

Ми не можемо дозволити заморозити Нормандський процес або Мінський процес. Ми маємо шукати рішення. Не буде так, як, можливо, сподівається частина українського суспільства, що все просто пройде і все буде класно. Ми маємо шукати компроміси, якщо хочемо повернути окуповані території назад. Я хочу їх повернути. І я категорично не сприймаю позицію, що “давайте відріжемо і забудемо”.

В Парижі був підписаний конкретний документ, де намічена подальша логіка подій. І ми хочемо, щоби був обмін полоненими, припинення вогню, щоби відбувалися процеси, які дозволять нам вийти на черговий саміт у Нормандському форматі.

– Росія не виконує навіть перший пункт “Мінська”, про припинення вогню, а ми говоримо про виконання 12-го пункту – про вибори. У чому необхідність?

– Безумовно, не може бути виборів без безпеки. Але якщо ми не будемо про це говорити, не будемо готуватися до моменту, що колись вони відбудуться – то просто марнуватимемо час.

Але ще раз наголошую, що виборів без безпеки не буде.

– Коли вони можуть відбутися теоретично?

– Я не перебуваю у просторі гіпотетичних рішень.

У нас гинуть солдати, у нас поранені. Це – відсутність безпеки. Буде безпека, буде припинення вогню, тоді почнемо розраховувати, коли ми всі на практиці будемо готові для проведення виборів.

– Була ідея, що Україна за рік має обрати опцію подальших дій на Донбасі.

– Президент України казав у інтерв’ю, що не може вічно чекати на конструктивну позицію Росії, і в мене немає сумнівів, що президент об’єктивно оцінює ситуацію.

Але ж наша мета – в тому, щоб різними інструментами стимулювати рух в правильному напрямі. Ніхто не буде через рік відмовлятися від окупованих територій. Це наша земля, наші люди і ми будемо за них боротися.

– Була ідея “заморозити” конфлікт. Умовно, відрізати, але не відмовитися.

– Я вас благаю! У нас же є чудовий приклад того, що відбувається, якщо затягувати це все на десятиліття – це Придністров’я.

Я переконаний, що в суспільстві знайдеться частина людей, які будуть підтримувати цей сценарій. Але особисто я виступаю проти.

– Тобто ми “придністровізацію” не розглядаємо?

– Ні.

– Тоді що ж відбудеться, коли спливе цей умовний рік?

– Ми завжди будемо шукати сценарій, шляхи, кроки для того, щоб український прапор повернувся в Сімферополь, Донецьк і Луганськ.

Джерело: “Європейська правда”

Уповноважений у справах східно-європейської політики Фракції Зелених, депутат Бундестага Мануель Сарразін пояснює наслідки виняткової міжнародної ситуації у зв’язку з пандемією коронавірусу в Україні:

«Під час всесвітньої пандемії коронавірусу Кремль реалізує ключові пункти своєї політики по відношенню до України. 11 березня на засідання Тристоронньої контактної групи учасники домовилися про створення нового консультативного органу. Цей орган покликаний сприяти діалогу між конфліктуючими сторонами та вносити пропозиції щодо політичних та законодавчих рішень, а вірогідно й відносно можливих місцевих виборів на Донбасі. Цей орган має складатися з десяти представників, кожен із яких призначається Урядом України, і десяти людей з районів, не контрольованих державою. Після консультацій з Німеччиною, Францією та ОБСЄ, група має бути офіційно створена 25 березня. Те, що на перший погляд виглядає як довгоочікувана динаміка у Мінському процесі, насправді є подальшим руйнуванням Мінських угод. Через рівний статус українських представників та представників окупованих територій, у політичному сенсі консультативна рада є вкрай сумнівною. Насамперед, вона виконує головну вимогу Росії: впродовж багатьох років Кремль вимагав, аби Україна розпочала прямі перемовини з маріонетковим урядом».

Мануель Сарразін,  фракційний уповноважений у справах східно-європейської політики коментує цей розвиток подій:

«Виняткова міжнародна ситуація у зв’язку з пандемією коронавірусу не має призвести до того, що Росія зможе в односторонньому порядку реалізувати свої стратегічні цілі в Україні. Німеччина має лишатися спроможною діяти і тут. Створення консультативного органу за участі де-факто керманичів у Донецьку та Луганську ніяк не сприяє реалізації раніше досягнутих домовленостей. Всі знають, що ці польові командирі є і завжди будуть маріонетками Кремля.

Нещодавно з’явилися нові повідомлення про катастрофічну ситуацію з правами людини в окупованих регіонах. Новина про те, що польові командири отримають місце за столом переговорів, може сприяти дестабілізації ситуації в Україні. Тут ми очікуємо абсолютної ясності від федерального Уряду Німеччини. Росія є і лишається стороною війни в регіоні Донбасу і також має нести за відповідальність. За допомогою так званої консультативної ради Путін домагається визнання окупації та анексії Криму. Важливо цьому завадити».

Джерело: Bündnis 90/Die Grünen

Громадські організації звернулися до командувача Операцією об’єднаних сил (ООС) Володимира Кравченка з вимогою скасувати дискримінаційний наказ про обмеження пересування через контрольні пункти в’їзду-виїзду (КПВВ), повідомляють «Донецкие новости».

«Фактично рішення командування ООС попереджає громадян України, які перебувають на тимчасово окупованих територіях, що їм не буде надано медичну допомогу і буде відмовлено у в’їзді на підконтрольну уряду України територію , якщо вони матимуть будь-які симптоми, які можуть бути розцінені співробітниками прикордонної служби як симптоми коронавіруса. Ми вважаємо, що наказ командувача ООС є таким, що непропорційно обмежує права і свободи людини. Він порушує конституційні права громадян, передбачені статтями 24, 33 і 49 Конституції України, штучно розділяючи громадян України на тих, хто має право на отримання медичної допомоги та може вільно пересуватися, і тих, хто цієї можливості позбавлений», – йдеться у відкритому зверненні громадських організацій.

«Оскільки коронавірус не має специфічної симптоматики, відмінною від ГРВІ, завданням української влади є мінімізація ризиків, пов’язаних з можливим поширенням вірусу і турботи про власних громадян, які опинилися в окупації. Жителі тимчасово окупованої частини Донбасу не повинні ставати джерелом додаткової небезпеки в очах жителів прифронтових територій», – уточнюється у зверненні.

«Сталий мир починається не з виконання Мінських угод, а з того, як в Україні дотримуються і реалізуються права тих, хто постраждав унаслідок конфлікту», – зазначають українські правозахисники-підписанти Дорожньої карти.